— Про цю частину справи я не знав, — сказав Білл, — але в суді він викрутився відмінно.
— Мені не доведеться нагадувати про це Люку, — сказав я.
— По якій частині справи?
— І тій, і іншій.
— Це не головне, навіщо я прийшов до тебе. Відбувається дещо і в військовому плані.
— Про що ти говориш?
— Куди легше буде показати тобі, — пояснив він. — Це займе лише хвилину.
— Гаразд. Ходімо, — погодився я і пішов за ним у коридор.
Він пішов попереду, прямуючи до чорного ходу, спустився і повернув в кінці наліво. Ми пройшли мимо кухні та пішли по коридору, звернувши в глибину палацу. Коли ми проходили коридором, я почув зверху гуркіт і глянув на Білла. Той кивнув.
— Ось це-то я і почув раніше, — повідомив він мені, — коли проходив недавно. Ось тому-то я і вирішив йти цим шляхом. Тут все навколо викликає у мене цікавість.
Я кивнув, розуміючи це почуття. Особливо коли зрозумів, що звуки доносяться з головної збройової палати.
У центрі бедламу знаходився Бенедикт, який роздивлявся ніготь великого пальця через дуло гвинтівки. Він відразу підняв очі і наші погляди зустрілися. Навколо нього пересувалася дюжина ратників, переносили зброю, чистили її і розставляли.
— Я думав, ти в Кашері, — здивувався я.
— Був, — зронив він.
Я дав йому змогу продовжувати, але так нічого і не дочекався. Бенедикт ніколи не славився балакучістю.
— Схоже, ти готуєшся відбивати напад, — зауважив я, знаючи, що порох тут марний, і що наявні у нас боєприпаси діють тільки в районі Амбера і певних примикаючих королівств.
— Завжди краще попереджати небезпеку, — вимовив він.
— Ти не хотів би уточнити? — Попросив я.
— Не зараз, — відповів він, давши відповідь удвічі довше передбачуваної мною, яка подавала надію на майбутнє просвітництво.
— Нам слід окопуватися? — Продовжував допитуватися я. — Зміцнювати місто? Озброюватися?
— До цього не дійде, — відрізав він. — Іди туди, куди йшов.
— Але…
Він відвернувся. У мене виникло відчуття, що розмову закінчено. Коли він проігнорував наступні кілька питань, у мене з'явилася впевненість і, знизавши плечима, я повернувся до Білла.
— Пішли, поїмо, — запропонував я.
Коли ми повернулися в коридор, Білл тихо запитав:
— Чи маєш ти якесь уявлення про те, що це значить?
— Далт близько, — припустив я.
— Бенедикт був з Рендомом в Кашері. Далт, можливо, заподіяв неспокій саме там.
— У мене таке відчуття, що він ближче.
— А якщо Далт захопив у полон Рендома?
— … Неможливо. — Від цієї думки я відчув легкий холодок. — Рендом коли завгодно може козирнути сюди… Ні. Коли я говорив про захист Амбера, а Бенедикт сказав: «До цього не дійде», у мене склалося враження, що він говорить про щось близьке і незабаром. І про щось, з чим він, на його думку, може впоратися.
— Я розумію, що ти маєш на увазі, — погодився він. — Але він сказав тобі також, що не буде будувати укріплення.
— Якщо Бенедикт вважає, що нам не потрібно будувати укріплення, то значить нам не потрібно будувати укріплення.
— Вальсувати і пити шампанське, поки не почнуть гармати?
— Якщо Бенедикт говорить, що можна…
— Ви дійсно довіряєте цьому хлопцю. Що б ви без нього робили?
— Були б трохи більш нервовими.
— Вибач мене, — похитав він головою. — Я не звик мати справу з живими легендами.
— Ти мені не віриш?
— Мені не слід було би тобі вірити, але я вірю. У тому-то й біда.
Він замовк, і ми завернули за ріг і попрямували назад до сходів. Потім він додав:
— Коли я був поруч з твоїм батьком, справи йшли так само.
— Білл, — сказав я, коли ми почали підніматися по сходах, — ти знав мого батька ще до того, як він відновив свою пам'ять, коли він був просто звичайним Карлом Корі. Можливо, я вибрав до цієї справи неправильний підхід. Ти можеш згадати про той період його життя що-небудь, здатне пояснити, де він зараз?
Він на мить зупинився і подивився на мене.
— Не думай, ніби я не роздумував над цим. Я багато разів думав, чи не міг він займатися під ім'ям Корі чимось таким, що повинен був зробити після того, як його справи в Амбері будуть закінчені? Але навіть під своїм псевдонімом він був людиною дуже потайною. А також парадоксальною. Він багаторазово служив у багатьох родах військ і це припущення здається цілком логічним. Але іноді він писав музику, що йде врозріз з образом крутого сержанта.
— Він прожив довге життя. Багато чого дізнався, багато випробував.
— Саме. Ось тому-то і так важко здогадатися, у що він може бути замішаний. Раз чи два, перекинувши кілька келихів, він згадував про людей науки і мистецтва, в знайомстві з якими я б ніколи його не запідозрив. Він ніколи не був просто звичайним Карлом Корі. Коли я з ним познайомився, він вже набрав кілька століть земних спогадів. Це створило характер занадто складний, щоб його можна було передбачити… Я просто не знаю, чим він міг зайнятися, якщо він справді зайнявся.