— Я думаю, він добре вміє отримувати те, чого хоче.
— Точно, — підтвердив Люк. — А оскільки ми обидва тут хочемо одного і того ж, то, мені здається, майбутнє для нас відкрито.
— Розумію те, що ви маєте на увазі, — сказала вона. — Наскільки великій небезпеці ви піддастеся через це, Рінальдо?
— Я буду в такій же безпеці, як і тут, в Амбере.
Вона посміхнулася.
— Гаразд, я поговорю з Джуліаном, — погодилася вона. — І ви зможете відправитися до нього подивитися, що можна дізнатися у Далта.
— Хвилинку, — попросив я. — Сьогодні надворі йшов сніг і там, внизу, дує дуже кепський вітер. Люк тільки що з'явився з Відображення з більш помірним кліматом і плащ на ньому досить тонкий. Дозволь мені дати йому дещо тепліше. У мене є хороший товстий плащ і він може взяти його, якщо визнає підходящим.
— Дійте, — дозволила вона.
— Ми негайно ж повернемося.
Вона стиснула губи, а потім кивнула.
Я передав Люку пояс із зброєю і він пристебнув його. Я знав, що вона зрозуміла, що ми просто хочемо з ним поговорити кілька хвилин наодинці. І, безумовно, знала, що я це знав. І ми обоє знали, що вона мені довіряє, що одночасно і полегшує моє існування, і ускладнює його.
Я збирався повідомити Люка про майбутню коронацію в Кашері і про деякі інші справи, поки ми будемо йти по коридору до моїх покоїв. Однак я почекав, поки ми порядком не віддалилися від вітальні, так як у Віаль незвичайно гострий слух. Але це дозволило Люку захопити ініціативу і він почав говорити першим.
— Що за дивний розвиток подій, — сказав він, а потім додав: — Вона мені подобається, але у мене таке відчуття, ніби вона знає більше, ніж говорить.
— Ймовірно, це правда. Думаю, ми всі такі.
— Ти теж?
— Нині — так. Обставини змушують.
— Ти знаєш про цю ситуацію ще що-небудь, що слід знати мені?
Я похитав головою.
— Ситуація ця нова і вона повідомила тобі все, що знаю про неї і я. А ти, напевно, знаєш щось, чого не знаємо ми?
— Ні, — відповів він. — Для мене вона також повна несподіванка. Але я повинен втрутитися в неї.
— Гадаю, так.
Ми тепер наближалися по коридору до моїх покоїв і я визнав за необхідне підготувати його.
— Через хвилину ми будемо в мене в кімнаті, — попередив я, — і я просто хочу, щоб ти знав. Твоя мати там. Вона в безпеці, але ти знайдеш її не надто балакучою.
— Я знайомий з результатом того заклинання, — сказав він. — І пам'ятаю також, що, за твоїми словами, ти знаєш, як його зняти. Так що… Це приводить нас до наступного. Я зрозумів. Наш план відправитися поговорити з Маскою і твоїм братиком трохи відкладається.
— Не так вже надовго, — заперечив я.
— Ми, однак, не знаємо, скільки в мене піде на це часу, — продовжував він. — А що, якщо справа затягнеться? Або якщо трапиться щось, здатне надовго затримати мене?
Я кинув на нього швидкий погляд.
— Люк, що в тебе на думці? — Запитав я.
— Не знаю. Я просто роблю припущення. Йде? Люблю планувати загодя. Скажімо, у нас виходить затримка з цією атакою…
— Гаразд, говори, — сказав я, коли ми наблизилися до моїх дверей.
— Я маю на увазі ось що, — продовжив він. — Що, якщо ми потрапимо туди занадто пізно? Припустимо, ми прибуваємо, а твій брат вже пройшов ритуал Перетворення?
Я пхнув двері, відчинив їх і притримав, поки він проходив. Мені не хотілося думати про згадану можливість, так як я пам'ятав батьківські розповіді про ті моменти, коли він зустрічався з Брандом і стикався з цією надприродною силою.
Люк увійшов до кімнати, я клацнув пальцями і безліч масляних ламп негайно ожило, їх полум'я потрепетало мить, перш ніж перейти до рівного світіння.
Ясра знаходилася прямо навпроти входу, тримаючи на витягнутих руках дещо з одягу. Якусь мить я розгубився, бо не знав, яка буде його реакція.
Він зупинився, роздивляючись її, а потім наблизився, забувши про розмову про справи Юрта. Розглядав він її секунд, напевно, десять, і я виявив, що мені стає якось незатишно. Потім він, посміюючись, зауважив:
— Вона завжди любила приодітися, але поєднати цю любов з чимось корисним їй було не під силу. Треба віддати належне Масці, хоча він і не вловив мораль того, що відбулося.
Потім він повернувся до мене.
— Ні, ймовірно, вона опам'ятається злою, як мокра кішка, і кинеться в атаку, — розмірковував він вголос. А потім зауважив:
— Вона, здається, не тримає згаданий тобою плащ.
— Я його дістану.
Я підійшов до шафи, відкрив його і дістав темний хутряний плащ. Коли ми помінялися плащами, він провів рукою по хутру.
— Мантікора? — Запитав він.