Потім, притиснувши його колінами, Люк завдав хук лівою і відразу ж слідом за ним — хук правою. Потім він спробував ударити ще один раз правою, але Далт схопив його за кулак, рвонув вгору і кинув спиною на землю. Коли Далт, весь вимазаний кров'ю і брудом, знову кинувся на нього, Люк якось зумів вдарити йому під серце, але це не помішало правому кулакові Далта обрушитися збоку на щелепу Люка з убивчою силою. Далт додав потім слабкий удар лівою з іншого боку, слабкого правою, зупинився вдихнути побільше повітря в легені, а потім завдав міцного удару лівою. Голова Люка безмовно мотнулася в сторону, і він не ворухнувся.
Далт, зігнувшись, лежав на ньому, загнано дихаючи, вивчаючи його обличчя, немов підозрюючи якийсь обман, а його права рука сіпалася, немов він замишляв вдарити знову.
Але нічого не сталося. Вони залишалися в такій позі десять-п'ятнадцять секунд, перш ніж Далт поступово сповз з Люка, обережно піднявся на ноги і випростався, похитуючись з боку в бік.
Я майже фізично відчував приготоване заздалегідь заклинання смерті. Знадобилося б всього кілька секунд, щоб пришити його, і ніхто не дізнався б, як він помер. Але я гадав, що трапиться, якщо він теж завалиться зараз як сніп. Чи не підуть чи обидві сторони в атаку? Однак, в кінцевому підсумку втримало мене не це. Зупинили мене слова Люка: «це дійсно справа честі, тому ти не повинен в неї втручатися… Ми занадто потрібні один для одного живі…»
Гаразд, поки не відбувалося нічого. Ніхто не кинувся в бій. Здавалося, що все дійсно може пройти, як домовлялися. Саме цього Люк і домагався. Я не збирався втручатися.
Я дивився, як Далт опустився на коліна і став піднімати Люка з землі. І відразу опустив назад, а потім покликав факельників, щоб ті забрали його. Потім він знову піднявся і, поки його люди піднімали Люка, повернувся до Джуліана.
— Я закликаю вас дотримуватися нашу угоду до кінця, — голосно промовив він.
Джуліан трохи схилив голову.
— Ми згодні на це за умови, що й ви стримаєте обіцянку, — відповів він. — До світанку ви повинні відвести звідси своє військо.
— Ми йдемо зараз, — відповів Далт і став розвертатися з наміром піти.
— Далт! — Гукнув я.
Він обернувся і подивився на мене.
— Мене звати Мерлін, — сказав я. — Ми зустрічалися, хоча і не знаю, чи пам'ятаєш ти це.
Він похитав головою.
Я підняв праву руку і вимовив саме марне і в той же час саме вражаюче зі своїх заклинань. Земля перед ним розверзлася, засипавши його брудом і камінчиками. Він відступив і витер обличчя, а потім подивився в тільки що утворену нерівну тріщину.
— Це — твоя могила, — попередив я його. — Якщо те, що сталося, призведе до смерті Люка.
Він знову вивчив мене поглядом.
— Наступного разу я тебе згадаю, — пообіцяв він і, повернувшись, послідував за своїми солдатами, які несли Люка до розташування своїх військ.
Я перевів погляд на Джуліана, який розглядав мене. Потім він відвернувся і витягнув факел із землі. Я зробив те ж саме. І пішов за ним тим же шляхом, яким ми прийшли.
Пізніше, у себе в шатрі, Джуліан зауважив:
— Це вирішує одну проблему. Можливо, навіть дві.
— Можливо.
— Далта це на якийсь час виведе з гри.
— Вважаю.
— Бенедикт мені повідомляє, що цей суб'єкт вже згортає табір.
— Я думаю, ми бачимо його не востаннє.
— Якщо це найкраща армія, яку він може набрати, то це не має значення.
— А хіба в тебе не склалося враження, що це був імпровізований захід? — Запитав я. — Я б припустив, що він зібрав ці сили дуже спішно. Це змушує мене думати, що у нього серйозні проблеми.
— Тут ти, можливо, має рацію. Але він дійсно ризикував.
— І виграв.
— Так, це точно. І тобі не варто було б там, під кінець, показувати свою міць.
— Це чому?
— Якщо ти коли-небудь відправишся за його головою, у тебе буде дуже обережний ворог.
— Йому було потрібно попередження.
— Подібна людина постійно живе з ризиком. Він розраховує і діє. Ким би він тебе не вважав, на даному етапі він вже не змінить своїх планів. Крім того, Рінальдо ти теж бачив не в останній раз. Він точно такий же. Ці двоє розуміють один одного.
— Можливо, ти правий.
— Точно, правий.
— Як ти думаєш, якщо результат був би іншим, його армія стерпіла б це?
Джуліан знизав плечима.
— Він знав, що моя стерпить, якщо він переможе, тому що розумів, що я від цього у виграші. Цього було достатньо.