- Ти просто виконував наказ, я знаю, - перебив я його, закінчуючи фразу. - Я теж, Нірад, я також.
Позаду нього я чув, як рептилії свистять і шиплять, ударяючись об кам'яні стіни ями. Нірада не змушували працювати на Кобру, він пішов на це за власним бажанням. Тут, зараз він закінчить свою роботу набагато раніше, ніж припускав.
Коли він зрозумів, що це мав на увазі, його ставлення раптово змінилося. Він спробував звільнитися ногою, що потрапила мені в обличчя, і прошипів: - Шива хоче бачити тебе мертвим! - Я не став зациклюватись на цій перспективі.
"Можливо, Нірад, але тебе тут не буде, і ти не побачиш, що станеться". - Я не міг більше гаяти часу. Мій кулак потрапив йому в підборіддя, і він упав горілиць. Я схопив його за пояс штанів. Нірад спробував закричати, але зламані ребра дозволили йому лише приглушено застогнати. - Вдалої поїздки! — вигукнув я і шпурнув через край ями.
Він спробував учепитися за край, але не зміг. Його ноги затремтіли в повітрі, потім індіанець упав навзнак і опинився в штучному ставку, де я бачив, як жахливі морські змії ворушили свої голови.
Булькання у воді, ворушіння кілець та хвостів. Тіло Нірада звело в агонії. Індіанець повернувся на бік, намагаючись вибратися зі стоячої води. Морський змій встромив свої короткі зуби в його передпліччя; потім він сам вийшов із води, невпевнено рухаючись зі своєї стихії. Але він залишився зі своїми іклами, що встромилися в руку чоловіка, з дивною жахливою завзятістю.
Коли він нарешті покинув свою здобич, а Нірад спробував стати як збожеволілий, втрутилася королівська кобра, щоб показати, що ніхто не може потривожити її спокій на її території. Я спостерігав за цією сценою з якимсь зачарованим жахом. Це було те, що вигадав для мене Шива. Кобра встала і захиталася у повітрі.
Нірад не встиг ні закричати, ні подумати про втечу. Рептилія мчала зі швидкістю блискавки, і в той же час зубчаста луска гадюка встромила свої ікла в кісточку молодого індіанця. З губ Нірада зірвалося судорожне булькання. Я спостерігав за ним, поки яма оживала зі свистом, шипінням, хлистами.
Спазматичне тремтіння трясло тіло індіанця. Його ноги підкосилися, руки вчепилися в комір сорочки, наче він не міг дихати. Він задихався від отрути кобри, яка паралізувала нервові центри дихання.
На обличчі та руках Нірада з'явилися червоні плями; була внутрішня кровотеча. Змії, не перестаючи шипіти, неодноразово били його, встромляючи свої зуби в змучену плоть серією смертельних укусів. Я відвернувся, коли язик Нірада висунувся з рота, і тепер він не міг вимовити жодного слова.
Стук понівеченого тіла, що падає на дно ями, був неминучою похоронною піснею; Смерть настане за кілька хвилин. Але це була не моя черга, на щастя.
"Це те, що хотів для мене твій дядько", - сказав я Ріві. - Один укус за іншим.
Вона сиділа у кріслі, закривши обличчя руками. Коли я говорив, вона підводила голову і дивилася мені у вічі. Її щоки були мокрі від сліз, чорні очі дивилися серйозно і холодно. Вона не втратила контроль над своїми нервами, навіть після страшного видовища, свідком якого вона стала.
- Добре, - прошепотіла вона. - Я щаслива. Коли-небудь я розповім тобі про все, про звірячі та принизливі речі, які мій дядько змушував мене робити зі своїми людьми... свинями, які працюють на нього, які поклоняються йому, якби він був Нагом, богом. Нірад заслуговував на гірше, запевняю вас.
Тільки тоді Ріва, здавалося, була на межі непритомності, її обличчя відбивало сильні емоції. Я обережно підняв її та взяв на руки. Вона тремтіла. Я притис її до себе, торкнувся її шиї легким поцілунком. Незабаром я сподівався, прийде час і для нас, час, коли ніхто не перериватиме. Але тепер я повинен був піти, і що швидше я поїду, то краще.
Вона відчула мій неспокій і відсторонилася від мене.
- Я спитав її. - Де ми? Яке найближче місто?
- Я все розповім, - відповіла вона. "Але спочатку ти повинен зв'язати мене, інакше мій дядько зрозуміє, що я допомогла тобі втекти і дати померти моєму батькові". Мене, мабуть, він також заб'є.
Вона пішла за мотузкою, і я вказав на стілець. Потім, коли вона пояснила все, що мені потрібно було знати, я обмотав мотузком її талію та кісточки, бажаючи, щоб сцена виглядала природно.
Я коротко розповів їй, яка мета моєї місії; Я міг довіряти їй, коли вона стала цінним союзником. Але я не хотів наражати її на небезпеку.
І коли я зрозумів, що я їй потрібен, можливо, більше, ніж вона мені, останній сумнів зник, поступившись місцем найповнішої довіри.