- Мені потрібно не менше доби, "сахіб", - сказав господар крамниці, коли я відвів його убік, щоб пояснити, що я шукаю.
— Двадцять чотири години — надто довго, — сказав я.
Він підняв руки долонями вгору. Порожнім, як порожнім, був пістолет 45-го калібру, що колись належав людині з «Кобри», що сплив кров'ю на пошті. Я витяг пачку банкнот, і Бешем жадібно облизав губи, не зводячи очей з грошей, якими я махав перед його носом.
- Я був би радий обслужити вас, "сахіб"... але в мене пов'язані руки. Патрони, про які ви мене питаєте, не так легко знайти в Індії. Мені потрібно щонайменше день, щоб їх знайти...
- Це справжня ганьба... для нас обох. Терпіння!
«Але, може, я можу показати вам дещо ще», — сказав крамар і зник у задній частині магазину тільки для того, щоб вийти за хвилину з блискучим стилетом, який він тримав у руках, як дорогоцінний предмет чи дар боги. Якби божества-рептилії, Наги, спостерігали цю сцену, я впевнений, що вони не були б задоволені. Тепер стилет був прикріплений до мого передпліччя в дуже легких піхвах, майже ідентичних тим, які я носив, коли людям Шиви вдалося обеззброїти мене.
Отже, у мене був ніж, мітла (перетворена на дві однакові палиці довжиною близько фута кожна) і батіг із буйволиної шкіри. Все те, що мало замінити пістолет. Я не був зовсім беззбройним, добре, але я не був ходячим арсеналом.
Проте, якби все пішло за планом, можливо, мені навіть не довелося б використати пістолет. Я не мав наміру зустрічатися з чоловіками Кобри, поки я не був готовий до конфронтації з Шивою на набагато більш особистій основі, ніж у попередні рази.
Тому було важливо, щоб зустріч із Реєвою пройшла гладко. Я пообіцяв дівчині знайти та звільнити її батька. У свою чергу вона показала, що більш ніж готова спробувати отримати будь-яку можливу інформацію. Пакт, народжений та укладений із форми взаємного розпачу. Ріва потребувала мене, я потребував її не менше, якщо не більше.
Так що я сів на своє місце і продовжив дивитися фільм, слухаючи несинхронізовані голоси, кольори такі ж яскраві та чудові, як алюмінієва ялинка. Підписи, одна на хінді, інша бенгальською, ймовірно, дуже мало відповідали сенсу англійського діалогу. Але ритм, неймовірна майстерність головного героя у мистецтві «кунг-фу» зачаровували мій розум.
Фільм закінчився о пів на п'яту. Програма оголосила про продовження кіно, тому я встав зі свого місця і пішов до одного з виходів, змішавшись з балакучим і коментуючим натовпом. Як тільки я опинився на вулиці, мені не важко залишитися непоміченим, поки я не знайшов таксі, готове відвезти мене в покинуте місто Фатехпур-Сікрі.
Водій, добре поголений і без тюрбана, на щастя (у цей момент я скрізь бачив сикхів), попросив у мене п'ятдесят рупій за півгодинну поїздку. На чорному ринку долар коштував дванадцять рупій. Розумна ціна; тому я дав йому гроші вперед і сів на заднє сидіння старого Сітроєна.
За нами не поїхало жодного мотоцикла, таксі не намагалися обігнати. Якщо бути точним, подорож Фатехпур-Сікрі пройшла без пригод. Це був той самий шлях, яким я пішов після того, як втік з особняка Шиви. Я розтягнувся на сидінні, коли ми минули ряд живих огорож, що захищали будинок від вулиці. Нікого не було видно, і особняк із утрамбованими земляними стінами здавався порожнім і занедбаним.
Мене це, звичайно, не втішило, тому що я подумав про Шіва, Хаджі і навіть про Ріва, що прямує до китайського кордону. Що ж, уклав я, час покаже.
Я знову глянув на годинник і спробував розслабитись. Часу було ще достатньо, але чим ближче я підходив до покинутого міста, тим більше нервувався і тривожився. Я скористався можливістю, щоб закінчити те, що почав, купивши мітлу та буйволиний батіг.
Бешем був досить люб'язний, щоб позичити мені ручний дриль. Я просвердлив два отвори в ручці мітли, по одному на кожному кінці палиці. Тепер я зав'язав батіг буйволиного батога спочатку в один отвір, потім в інший, щільно закріпивши шнурком з боків. Таким чином, між двома палицями я отримав щось на зразок натягнутого шкіряної перемички. Я перевірив вузли; отвори в деревині паличок були невеликі, небезпеки відшарування шкіри не було.
Коли я закінчив складання пристрою, я побачив вдалині рифлені мінарети великої мечеті Джамі Масджід. Але масивне будинок здавалося маленьким проти гігантської стіною, возвышавшейся з південного боку мечеті. Стіни були побудовані на честь перемог Акбара, імператора Великих Моголів, який заснував легендарне місто Фатехпур-Сікрі. Стіни виходили на навколишню місцевість та групу убогих хатин, що утворюють село біля підніжжя занедбаного міста.