Плескіт води у фонтані заколисував її. Вона згорнулася в кутку лави, поклавши щоку на маленьку ручку; її чорне волосся хвилею спадало на землю.
Лоліта прокинулась від дотику руки; сеньйорита швидко випросталася і напевно закричала б, але притиснута до її губів рука перешкодила цьому.
Перед нею стояла людина, закутана в довгий плащ, з обличчям, закритим чорною маскою так, що Лоліта не могла розрізнити нічого, крім блискучих очей. Вона чула про сеньйора Зорро, розбійника, і здогадалася, що це був саме він; серце її майже перестало битися, так вона злякалась.
— Мовчання! Я не заподію вам ніякої шкоди, сеньйорито, — хрипко прошепотів чоловік.
— Ви… ви?.. — запитала вона, задихаючись.
Він відступив, зняв капелюха і низько вклонився їй.
— Ви вгадали, моя чарівна сеньйорито, — сказав він. — Я відомий, як сеньйор Зорро — “Прокляття Капістрано”.
— І… ви тут?
— Я не маю наміру заподіяти шкоди ні вам, ні будь-кому іншому в цій гасієнді, сеньйорито. Караю тих, хто несправедливий, але ваш батько не з таких. Захоплююся їм без міри. Скоріше я покараю тих, хто поводиться погано з ним, ніж торкнуся його.
— Дякую вам, сеньйоре…
— Я дуже стомився, а гасієнда чудове місце для відпочинку, — сказав вій. — Знаючи також, що тепер година сієсти, думав, що знайду всіх сплячими. Було непростимо будити вас, сеньйорито, але я відчував, що повинен поговорити з вами.
Сеньйорита Лоліта зашарілася.
— Краще б моя краса діяла так само і на інших людей, — сказала вона.
— А хіба це не так? Хіба в сеньйорити Лоліти мало шанувальників? Це неможливо!
— Проте це так, сеньйоре. Не багато знайдеться досить сміливих людей, щоб шукати союзу з родиною Пулідо, відтоді як вона в опалі. Є один шанувальник, — продовжувала вона, — але в його сватанні нема життя.
— А! Мішкуватий у коханні — і це у вашій присутності! Що з ним, з цим чоловіком?.. Чи не хворий він?
— Він такий багатий, що, мені здається, думає, начебто йому досить тільки побажати, і кожна дівчина погодиться одружитися з ним.
— Що за дурень! Адже тільки залицяння додає пікантності романові!
— Але ви, сеньйоре? Хто-небудь може ввійти і побачити вас тут. Вас можуть заарештувати…
— А хіба ви не хочете бачити розбійника арештованим? Може це поліпшило б етап вашого батька, якби він видав мене владі. Я чув, що губернатор дуже роздратований моїми вчинками.
— Ви… ви б краще пішли, — сказала вона.
— Милосердя говорить про вашу доброту. Ви знаєте, що арешт означав би для мене смерть. Усе-таки я маю ризикнути і затриматися ще на мить.
Він сів на лаву, а сеньйорита Лоліта відсунулася якомога далі, а потім спробувала підвестися.
Але сеньйор Зорро був готовий до цього. Він схопив її за руку і, перш ніж вона могла вгадати його намір, нахилився вперед, підняв кінець маски і торкнувся губами до рожевої вологої долоні.
— Сеньйоре! — скрикнула вона і висмикнула руку.
— Це було зухвало, але людина повинна висловити свої почуття, — сказав він. — Сподіваюся, я не образив вас до тієї міри, коли прощення неможливе.
— Ідіть, сеньйоре, інакше я битиму на сполох!
— І станете причиною моєї страти?
— Ви тільки розбійник з великої дороги.
— Але я люблю життя, як і будь-яка людина.
— Я закричу, сеньйоре! За вас обіцяна винагорода.
— Такі прекрасні ручки не захочуть доторкнутися до кривавих грошей.
— Ідіть!
— О, сеньйорито, ви жорстокі! Один ваш погляд змусив моє серце сильніше битися в грудях. Людина здатна вбити цілу юрбу за одним словом ваших прекрасних вуст…
— Сеньйоре!
— Людина готова померти, захищаючи вас, сеньйорито. Така грація, така свіжа юна краса!
— Востаннє, сеньйоре! Я битиму на сполох!
— Ще раз вашу руку — і я піду.
— Цього не буде!
— Тоді я залишуся тут, доки не прийдуть і не арештують мене. Напевно мені недовго доведеться чекати. Сержант Гонзалес женеться за мною, я знаю це, і, можливо, він уже вийшов на мій слід. З ним будуть солдати…
— Сеньйоре, заради всього святого!..
— Вашу руку!
Вона повернулася спиною, простягнула руку, і ще раз він доторкнуся губами до її долоні. Потім дівчина відчула, як її повільно повернули, і вона подивилась йому просто в очі. Дрож пройняв її. Вона відчула, що він тримає її руку, і висмикнула її. Потім повернулася, швидко побігла через двір і сховалася в будинку.
Ледве зводячи дух, сеньйорита Лоліта стала біля вікна за шторами і почала спостерігати. Сеньйор Зорро повільно підійшов до фонтана і зупинився, щоб напитися. Потім насунув капелюха, подивився на будинок і пішов.