Вона чула, як затихав удалині стук копит коня, який мчав чвалом.
— Розбійник — але все-таки людина! — прошепотіла вона. — Якби дон Дієго мав хоча б половину його сміливості і мужності!
Розділ VIII
ДОН КАРЛОС ВЕДЕ ГРУ
Дівчина відійшла від вікна, задоволена, що ніхто в будинку не бачив сеньйора Зорро і не довідався про його візит. Решту дня вона провела на веранді за плетивом мережив, дивлячись униз на курну стежину, що тяглася в напрямку великої дороги.
Звечоріло. Внизу, в хатинах тубільців засвітилися вогні, і всі мешканці зібралися вдома, щоб варити страви, їсти й розмовляти про події дня. У гасієнді вечеря була вже готова, і родина готувалася сісти до столу, як раптом хтось постукав у двері.
Індіанець побіг відчиняти, і до кімнати ввійшов сеньйор Зорро. Знявши капелюха, він вклонився, потім підвів голову і подивився на безмовну донью Каталіну і на зляканого дона Карлоса.
— Я сподіваюся, ви пробачите моє вторгнення, — сказав він. — Я людина, відома як сеньйор Зорро. Але не лякайтеся, я не грабувати вас прийшов.
Дон Карлос повільно підвівся, у той час як сеньйорита Лоліта, ледь зводячи дух, тривожно стежила за проявом мужності цього чоловіка, побоюючись, щоб він не натякнув на денний візит, про який вона не розповіла матері.
— Негідник! — заревів дон Карлос. — Ви насмілилися ввійти до чесного будинку!
— Я не ворог ваш, доне Карлосе, — відповів сеньйор Зорро. — Насправді я зробив те, що мало б бути до смаку людині, яку теж переслідували.
Це було правильно. Але дон Карлос був занадто розумний, щоб зізнатися в цьому і стати зрадником. Бачить небо, він і так був у досить поганих стосунках з губернатором, а чемно поводячись із людиною, за труп якої губернатор пропонував винагороду, він образив би знатного чиновника ще більше.
— Що вам тут потрібно? — запитав він.
— Я благаю зробити мені гостинність, сеньйоре. Іншими словами, я хочу їсти і пити. Я — кабальєро, тому моє прохання доречне.
— Яка б гарна кров не текла колись у ваших жилах, ви зіпсували її своїми вчинками! — відповів дон Карлос. — Грабіжник і розбійник не може розраховувати на гостинність цієї гасієнди.
— Ви боїтеся нагодувати мене через те, що губернатор може дізнатись про це, — вимовив сеньйор Зорро. — Можете сказати, що ви були змушені. І це буде правда!
Раптом з-під плаща з’явилася рука, в якій був пістолет. Донья Каталіна скрикнула і зомліла, а сеньйорита Лоліта зіщулилася на своєму стільці.
— Ви негідник подвійно, якщо лякаєте жінок! — вигукнув дон Карлос. — Через те, що відмова загрожує смертю, ви можете одержати і м’ясо, і вино. Але я прошу вас бути справжнім кабальєро, щоб дозволити мені віднести дружину до іншої кімнати і покликати тубілку, аби подбали про неї.
— Будь ласка, — сказав сеньйор Зорро. — Але сеньйорита залишиться тут, як гарантія вашого повернення і доброго зі мною поводження.
Дон Карлос подивився на нього, потім на дочку і побачив, що вона не перелякана. Він підняв дружину на руки і виніс, гукаючи слуг.
Сеньйор Зорро обійшов стіл, знову вклонився Лоліті й сів на стілець поруч неї.
— Це, звичайно, божевільна витівка, але я хотів бачити ваше променисте обличчя знову, — сказав він.
— Сеньйоре!
— Один погляд на вас викликав пожежу в моєму серці, сеньйорито. Дотик вашої руки став для мене новим життям.
Лоліта відсунулася, її обличчя пашіло. Сеньйор Зорро підсунув свого стільця ближче і потягнувся до її руки, але вона відсторонилася.
— Сильне бажання слухати музику вашого голосу, сеньйорито, притягатиме мене сюди, — сказав він.
— Сеньйоре! Ви ніколи не повинні приходити знову. Я була поблажлива до вас сьогодні вдень, але я не зможу більше. Наступного разу я кричатиму, і вас схоплять.
— Ви не можете бути такою жорстокою, — сказав він.
— Ви самі обираєте свою долю.
Дон Карлос повернувся до кімнати, і сеньйор Зорро, підвівшись, вклонився ще раз.
— Сподіваюся, ваша дружина заспокоїлася, — сказав він. — Я шкодую, що мій пістолет злякав її.
— Вона заспокоїлася, — відповів дон Карлос. — Мені здається, ви сказали, що хочете їсти і пити. Ви дійсно робили вчинки, якими я захоплювався, і я щасливий зробити вам гостинність на якийсь час. Слуга принесе вам їжу негайно.
Дон Карлос подався до дверей, покликав тубільця і віддав наказ. Він був дуже задоволений собою. Необхідність віднести дружину до сусідньої кімнати дала можливість скористатися з нагоди. Він наказав осідлати найшвидшого коня, гнати як вітер чотири милі до села і бити там на сполох, сказавши, що сеньйор Зорро знаходиться в гасієнді Пулідо.