Тому я починаю з основ.
Мольфарство, як і будь-яка інша традиція, що пов’язана з магією, пливе у двох річищах: є мольфари «вроджені», яким їхній дар і майстерність перейшли у спадок від предків, і є «вивчені», тобто, люди зі схильністю до магічного мистецтва, котрі перейняли цей дар від когось.
До речі, сибірські шамани вважають, що Великим Шаманом (тобто, найсильнішим) може стати тільки той, у кого в роду було не менше десяти шаманів-попередників, котрі ставали духами-покровителями для наступника.
Мольфари теж вважають, що генетика дає більшу силу для магічного мистецтва. І ще мольфари вчать, що їхній дар - то тяжкий хрест, що його людина бере на все життя. І за магічний дар, і за мольфарську силу людина платить велику ціну.
- Ми заприсяжні Духові Життя - Богові й духам земним та небесним, - говорить Мольфар.
У мольфарів є свої закони й таємниці, які вони мусять «тримати міцно». Якщо мольфар согрішить, тобто переступить якийсь закон, розповість таємницю або ще якимось чином порушить кодекс, - він отримує кару. І навіть на деякий час може втратити свій дар. Причому абсолютно не має значення, до якого табору належить маг. Чи він чорний, чи білий - закон і обряд один для всіх, і молодий мольфар пізнає його в час ініціації. Коли мольфар порушує магічні закони Світобудови і переступає закони Матері-При-роди, - духи-помічники перестають спілкуватися з мольфаром і він втрачає живий зв’язок із Всесвітом. І тільки коли маг усвідомить і спокутує свій гріх (а минути може дуже багато часу, поки йому пробачать), він знову повертається до свого заняття.
Виникає запитання: чи не тому ми маємо всі наші лиха та проблеми, екологічні катастрофи й невиліковні хвороби, втрату духовного зору та бачення закономірностей розвитку світу, що ми, звичайні люди, давно вже порушили ті святі, єдині для всього сущого закони, що їх нині тримають лише маги, мольфари, шамани - посвячені й видющі. І можливо, тільки завдяки їм дотепер ще живе планета Земля, існує людська цивілізація?..
Свого часу воєводи князя Володимира не дійшли до Карпат із мечем і вогнем, і люди, які тут мешкали, зберегли старі вірування. Сюди, в серце Карпатських гір, часто втікали й ті, хто не бажав приймати візантійську віру, чужі обряди й звичаї. Передусім порятунку в горах шукали волхви - носії та хранителі прадавнього знання, старовинних, прабатьківських обрядів, знавці магії та посередники між людьми й богами. Вони втікали у гори й оселялися в печерах серед карпатських лісів. І поступово місцеві магічні та цілительські традиції ввібрали в себе й волхвівську мудрість...
 |
| Язичництво в Карпатах збереглося в народному мистецтві до наших днів. Хрест. Гуцульщина. XIX ст.Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара». |
Потім, звісно, гуцули стали християнами, але оскільки цей процес протікав не так болісно, як у інших регіонах слов’янської землі, то й досі в Карпатах збереглися улам-
ки справжнього язичництва13: на свята гуцули ходять до церкви, ставлять свічку Господу, Богородиці й святим, причащаються та сповідаються, але завжди пам’ятають, якого дня слід обкурити стайню чи хлів, аби відьма не «зчередувала худобу», коли в річку треба вкинути «требу», щоб повені не було. А коли варто піти до мольфара чи мольфарки, бо «сусід наврочив»...
- Якби Володимир не знищив язичництва, а дозволив йому гармонійно розвиватися поряд із християнством, то не було б зараз тих проблем, які має Україна, - говорить Мольфар. - Як же наші предки могли безборонно приймати чужу віру, якщо вони вірили, що тим прогнівають своїх богів, і ті покарають не лише їх, а й нащадків? А князівські воєводи силоміць хрестили людей, і через те велика буря зчинилася в духовному просторі нашої землі. Це був великий гріх князя Володимира Святославовича. І за той княжий гріх зараз Україна так страждає. Саме тоді були закладені дуже тяжкі випробування для цієї землі, і доля почала карати наш народ. Спершу під впливом тієї духовної бурі, здійнятої вчинком князя, почалися братовбивчі війни. А коли князь Володимир силоміць віддав Русь іншим богам,
то й землю її віддав чужим володарям. І дотепер наш народ розплачується і спокутує той гріх...
Справді, як показують історичні дослідження, за багато років до насильницького впровадження Володимиром християнської релігії на землях Русі, наші предки добровільно могли ставати християнами. Особливо візантійський обряд християнської віри був поширений серед купців, оскільки це допомагало їм у торгових стосунках із Констянтинополем. На той момент коли Володимир Святославович став великим київським князем, у Києві та в деяких інших містах були вже й священики, й перші церкви. Християнську віру прийняла бабця Володимира, княгиня Ольга, та й до неї, напевне, були в Києві послідовники християнської релігії - але нікому не спадало на думку силоміць змушувати до нової релігії весь народ, руйнувати цілісну картину світобачення, натомість насаджуючи нову. Якби Володимир не здійснив своєї «акції», то, напевно, за якийсь час слов’яни стали б християнами, але процес цей пройшов би безболісно для духовного простору цього регіону...
13
М. Коцюбинський, подорожуючи Карпатами, писав: «Гуцули - найоригінальніиіий народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник, гуцул все своє життя проводить в боротьбі із злими духами, що населяють ліси, гори й води. Християнством він скористався лиш для того, щоб прикрасити язичеський культ».