Я пам'ятаю мольфарські слова про рівновагу, але злий журналістський язик не втримується, і я запитую в Мольфара про етику стосунків білого мага з «темними» методами та інструментами.
- Судіть самі, - відповідає він. - Якщо чоловік, заклятий приворотом, покинув дружину з дітьми й пішов до розлучниці, то чи маю я право не допомогти нещасній жінці? А будь-яка любовна магія привороту - це інструмент магії чорної, бо маг здійснює маніпуляції з волею та емоціями людини.
- А якщо чоловік без привороту, сам покинув дружину заради кохання до іншої? - запитую я.
- Отоді й постає етична проблема для мага, -відповідає Мольфар. - І світлий мольфар спершу поговорить із людиною, спробує переконати її, аби обійтися без привороту. Наприклад, можна провести спеціальний ритуал «ославлення»: ясного сонячного дня над людиною читається спеціальна примівка - на те, щоб її супроводив успіх у стосунках із людьми, щоб її любили і чоловік чи дружина, і друзі та колеги, і всі, кого та людина зустріне на своєму шляху. Ця примівка додає сили та впевненості в собі. І я певен: жінка, над якою проведено такий ритуал, сама поверне свого чоловіка без будь-якої темної магії...
обрий день тобі, сонечко яснеє!
Jh святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, зеличне й поважне.
Ти освічуєш гори, і долини, і високії моги-L ли, — освіти мене перед усім миром: перед Д панами, перед попами, перед царями, перед [ І усім світом білим — добротою, красотою, любощами й милощами: щоб не було ні любі-шої, ні милішої од мене, народженої, хрещеної, молитвяної.
Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я така була ясна, велична, прекрасна перед світом білим, усім миром християнським.
На віки вічні.
Амінь!
Звісно, іноді мольфари не відмовляють жінкам, які приходять до них просити, щоб повернули щастя в родину. Тоді проводяться два спеціальні ритуали: «відвертання» чоловіка від розлучниці та «привертання» його до дружини. Ритуал, спрямований на «відвертання» проводиться з допомогою вовчого горла. До слова, і при виконанні інших ритуалів, покликаних розділити людей, теж використовуються вовчі кістки. Іноді мольфар користується й іншими предметами.
Усі ритуали та замови, спрямовані на любов і кохання, проводяться на цукрі. Над ним читається спеціальна замова, потім той цукор треба підсипати людині, котру хочеш привернути, в чай або каву. Коли вона вип’є напій - спалахне жагучим коханням, погасити яке може тільки той мольфар, котрий здійснив обряд, або чаклун, сильніший за нього...
З етичних міркувань я не наводжу в книзі тексти темних примівок, спрямованих до поневолення іншої людини та до впливу на людську свідомість і волю. Хоча магія не діє в руках непосвяченого, спокушати читачів не слід. Мольфари кажуть: «Раз на рік і суха вербина стріляє», а серед року є такі дні й години, коли збуваються слова та обряди, навіть якщо вони промовлені й виконані абсолютно несвідомо.
Якийсь час ми говоримо про те, що кожна жінка має власну магію і їй не потрібен жоден мольфар.
- Атож, - каже мій наставник. - Ви ж самі знаєте: коли жінка хоче звабити чоловіка, вона пускає в дію весь свій магічний арсенал, подарований самою матір'ю-природою. І жоден чоловік не встоїть перед нею. Та тільки сучасні жінки перестали дослухатися голосів ізсередини, розучилися чути Природу, тому й шукають допомоги в чаклунів та ворожбитів...
Кожен мольфар (а раніше такі жили майже в кожному карпатському селі) славиться якимось особливим хистом. Були, звісно, й окремі Великі Мольфари, до котрих ішли люди з усіх околишніх сіл і навіть із-за Карпатських гір, про яких ще за їхнього життя складали легенди: розповідали, що ті мольфари такі сильні й могутні чаклуни, що можуть з неба зорі зводити, варити холодець із води, а з гвіздка в стіні - молоко доїти. Кожна людина, спосіб життя якої не до кінця зрозумілий оточенню, піддається міфологі-зації. І будь-яка дія такої людини обростає легендами, що потім перетворюються на казку народну...
Одним із таких Великих Мольфарів був Михайло Тарадута. Жив він у XIX столітті на Буковині, й саме він став прототипом Юри-мольфара в «Тінях забутих предків» Михайла Коцюбинського. Про цього «не-простого» розповідають багато історій. І про те, як він молоко з берези точив, і як хліб із порожньої крисані діставав. Розповідають і таку бувальщину...
одного ґазди захворіла корова: й молока мало дає, і риче весь час, і їсти не хоче. А без корови гуцульській сім’ї сутужно. Отже, як настав вечір, дістала ґаздиня зміїне линовище, звила його в кільце, підвісила до сволоку на своїй волосині. Поворожила. І справді, показало линовище, що корову зчередувала відьма.