Обидві ці історії досить типові та вказують на одну цікаву річ. Цілком імовірно, що в обох випадках мала місце «мана», ілюзія, якій піддалися очевидці, герої бувальщин. Відомо ж, що запорожці-характерники теж уміли «пускати ману», відводити очі ворогам, щоб врятувати своїх побратимів або отримати перевагу в нерівному бою. А карпатські мольфари в мирний час використовували це вміння для зміцнення свого авторитету. Тим більше, що прості люди завжди з осторогою чи деякою зневагою ставилися до людей, які не працювали на землі й біля худоби. «Робота» ж мольфара, як правило, з
першого погляду непомітна, тож їм і доводилося використовувати деякі свої вміння для підтримання престижу серед односельців.
Взагалі, спеціалізованих мольфарських мистецтв налічувалося більше десяти видів.
Були спеціальні мольфари «від внутрішніх хвороб». їх прозивали «бабиці». Так у народі називали шлункові хвороби, тож від цього пішла й назва різновиду мольфарсько-го мистецтва. Такі хвороби, як сказано в примівці, можуть бути «з води, з землі, з нужди, з роботи». Важливою складовою мольфарського мистецтва було й ворожбитство. Ворожбитами називали магів, які спеціалізувалися на ворожінні, віщуванні, передбаченні долі. Такий мольфар тлумачить по зорях сни, відводить лихо, за особливими книгами провіщає майбутнє.
До речі, про книги. Зараз в ученому світі їх зазвичай називають апокрифами. Народні перекази розповідають, що ці «чарівні книги» створені богами в незапам’ятні часи. Згодом їх доповнювали ті, кому вони належали, - волхви, чародії, згодом ворожбити й мольфари. Вони записували до книг народні перекази, замовляння, прикмети. Легенди розповідають, що ці «апокрифи» -то частини великої Чорної Книги, яка «з на-щада світу» зберігалася у Вирії, під золотим Алатир-каменем.
Вважалося, що, помираючи, чародій мусить передати наступникові разом із даром і свою Книгу. Від цього в пізніші, християнські часи, людей із магічними властивостями називали чорнокнижниками, і християнська церква жорстоко переслідувала тих, кому до рук потрапляла така книга, а самі книги намагалася знищувати.
До наших днів дійшли назви та приблизний зміст кількох із таких «Чорних Книг». Наприклад, «Врата Аристотеля» - збірник відомостей про медицину, фізіономіку і астрологію, «Громник» - передбачення погоди, врожаю, подій за допомогою спостережень за громом і блискавкою20. Популярним апокрифом був «Зелійник» - опис чарівних та цілющих трав із вказівкою на примівки, що використовувалися в цілительстві, а також «Колядник» - прикмети відповідно до днів, на які випадало Різдво. Наприклад, якщо Різдво випадає на середу - зима буде довга й тепла, весна з дощами, жнива добрі тощо. Ще однією «таємною книгою» був «Путник» -книга про зустрічі, що суджені людині21.
Але найбільшої слави зазнала «Зодія» або «Зодій» - збірка астрологічних відомостей про вплив зірок на долю новонароджених, на долю цілих народів, віщування майбутнього. Я особисто знаю старих людей, які в молоді літа ходили до мольфарів ворожити про майбутнє саме на цій книзі22.
‘краз закінчилась друга світова війна. 'Чоловіки, батьки, брати верталися додому. І вже доходив кінця 1945-ий, а в одну хату батько так і не повернувся. І його дочка вирішила піти до якогось ворожбита, аби дізнатися: чи чекати батька додому? Старі люди порадили їй піти до Гоя із Ше-шор: той старий ведун мав славу на всі гори як ворожбит і примівник, і мольфар-цілитель. Казали, правда, що з нечистим духом знається і не від світлих сил його майстерність, та кращого від нього, мовляв, на всю Верховину не знайдеш.
Пішла дівчина до нього. А людей на подвір’ї — тьма-тьмуща, і всі за якоюсь потребою. Аякже, хіба з доброго життя людина піде до мольфара? Дочекалася дівчина своєї черги, зайшла в кімнату. Навпроти, під стіною, стоїть великий стіл, за столом — сидить
господар. І тут дівчина глип на піч — а в запічку щось сидить. Спершу вона подумала, що то кіт, а потім придивилася — для кота нібито велике: чорне, волохате, з величезними вухами, жовтими очима, і язик червоний звисає аж до припічка. Дівчина хотіла не виказати, що вона щось побачила, глянула на інших людей, і зрозуміла, що вони нічого не бачать. Але як би вона не вдавала байдужості, все одно погляд тягся до дивної істоти. А воно сидить — і вмивається та очима світить.
21
Етнографічні джерела називають ще ряд книг: «Рафлі» - астрологічна книга, «Сновидець» - чародійний сонник, «Чаровник» - книга про мистецтво пере-вертання, або оборотництва, «Мисленик» - апокрифічні сказання про сотворения світу й людини. «Лунник»
- про вплив фаз та положення Місяця на небі на людську долю, на погоду, про добрі та лихі дні та ін.
22
Нещодавно «Зодія» була видана одним московським видавництвом і відразу стала бібліографічною рідкістю.