До речі, мого Мольфара не раз запрошували організатори фестивалів та різних урочистостей, щоб він «тримав погоду». Щоправда, карпатський шаман не завжди на це погоджується, каже: не всякий дощ можна заклинати й не кожну грозу відводити. Наприклад, ніколи не можна зупиняти дощі напередодні Зелених свят. У жодному разі не можна заклинати купальські зливи або горобині ночі в серпні: традиційно наші предки в ці дні вшановували Перуна, бога грози та небесних вод, і горобині ночі - це його гуляння.
Якщо ви не були свідком грози в горах, то не можете уявити всієї величі та всього жаху цього видовища. Тоді велетенські вогняні коси розпанахують гори навпіл, і все навколо опиняється у владі Громовика. Низькі чорні хмари мчать у шаленому танці-аркані понад верхівками столітніх смерек, і ті завмирають перед нестримністю грозової стихії, а все живе нишкне та просто чекає, доки Громовиці переслідують своїх ворогів - злих духів (так гуцули пояснюють грози).
Саме тому всі магічні мольфарські обряди, пов’язані зі стихією грози, проводяться взимку, на Святки, та до першої весняної грози. З буйними громовими духами треба домовлятися, коли вони спокійно дрімають в очікуванні свого часу. Тому й обряди, зв’язані з отриманням градівничого дару та з його посиленням і зміцненням, традиційно проводяться взимку, в Різдвяні свята, в дні народження нового Сонця. Громівництво -важлива складова традиції, і цим мистецтвом карпатські мольфари славилися не тільки в рідних горах24. Є чимало переказів у інших місцевостях України, особливо на Поділлі та Поліссі, про те, що тамтешні господарі кликали «дідів і бабів із гір», приймали їх у себе впродовж періоду визрівання врожаю, від Благовіщення, коли перший грім гримить, до святого Іллі, коли «громи вже небійні», щоб ті захищали посіви від граду та грози, а господарі потім платили градівникам часткою нового врожаю.
Є спеціальний чаклунський обряд для того, аби навчитися відвертати град.
Найперше треба зробити градовий ніж. Ніж у шаманській атрибутиці взагалі і в мольфарській зокрема - важливий символ сили й боротьби, захисту й жертви, справедливої помсти, але й ворожнечі. В моль-фарських обрядах він виконує дуже важливу оберегову функцію. Але, за законом протидії і рівноваги, разом із тим його застосовували для виготовлення мольфи на розпалювання ворожнечі.
Тож мольфар, який хоче отримати владу над грозовими стихіями, виконує спеціальний обряд.
Удосвіта перед Святвечором чоловік іде надвір зовсім голий («у чому мати народила») і з вістря коси виклепує собі чепе лик - спеціальний ніж. Для градового ножа годиться не всяка коса, а тільки та, яка зламалася під час першої весняної косовиці, або та, якою випадково перерізали змію. При цьому надворі має бути тихо -аби мольфар не почув нічийого голосу. Коли
він виклепав ножа, то стає навколішки і 300 разів промовляє спеціальну молитву, щоразу - одним подихом.
Цілий день той, хто вирішив стати гро-мівником, не має права розмовляти, а ввечері, коли родина сідає до святвечірнього столу, мольфар набирає в горщик потроху всякої страви, бере в праву руку свій ніж-чепелик, а в ліву - горщик зі святвечірньою стравою і обходить за рухом сонця навколо хати. Потім стає на порозі дому обличчям до сходу і просить градового царя до вечері:
Прошу тебе до тайної вечері, білий царю, водяний чорнокнижнику, тепер маю пра---во тебе до тайної вечері зазивати, закликати, запрошати, заклинати, а відтак — не пускати. Тепер я маю право тебе зазивати, закликати, а у літі ти не маєш права мені си показати. Маю право тепер тебе до тайної вечері зазивати, а у літі буду тебе спирати. Буду тебе не допус- Г кати, відвертати. Божими молитвами, перво- у вічними словами буду тебе від своїх мешт і L хитарів відвертати, водицею-орданицею роз- ' сичувати, розпускати.
Так мольфар просить чотири рази - на всі боки, кланяючись за кожним разом на схід сонця, потім вертається до хати з тією
вечерею, сідає за стіл і просить усіх рідних до вечері. І вже того вечора мольфар не сміє нікуди йти з подвір’я.
Так він отримує владу над небесними стихіями. Так зміцнює своє мольфарське мистецтво і власну силу. Бо грозова, громова стихія - це одна зі складових мольфарської традиції. Грім і блискавка - символи праці мольфара, одна із утаєних назв якої - «небесний вогонь».
Спалах блискавки відчиняє браму до справжнього Неба, до горнього, «верхнього» світу, до оселі богів. Так вважають мольфари. Тому тільки найсильніші могли змагатися з цією стихією, володіючи мистецтвом градівництва. Тому й остерігаються мольфари змагатися з грозою, якщо вже Громовик метнув першу вогняну стрілу в землю.
24
Недаремно М. Коцюбинський для підкреслення образу Юри-мольфара в «Тінях забутих предків» використав саме обряд заклинання грози.