Знаки карпатської магії

Гуцули кажуть, що цього дня жар вогнища може перетворюватися на золото. З цим повір’ям пов’язано багато переказів та легенд.

Розповідають, що жили колись чоловік і жінка, та такі бідні, що бідніших від них на цілі гори не було. І ось настав світлий Великдень, пішли чоловік із жінкою до церкви, та поки вернулися додому, в печі вогонь погас, а розпалити нічим, нема ні кресала, ні сірників. І до сусідів не підеш позичити, бо гріх у таке свято на позички бігати.

Що робити?

Коли дивиться чоловік: десь у лісі на горі вогник блимає. Думає: «Піду, позичу вогню там. Усе ж не так встидно, як перед сусідами». Зібрався він, узяв шмат хліба в тайстру та й пішов. Вийшов на гору, а на галявинці під старою смерекою ледь-ледь жевріє маленька ватерка, а біля ватри сидить сивезний дідо, закутаний у якесь старе ганчір’я, і аж труситься від кашлю. Підійшов чоловік, уклонився, привітав старого зі Світлим Святом. А дідо й каже: «Видиш, я геть слабий, збери хмизу, щоб добре ватра розгорілася, зігрій мене». Думає собі чоловік: нині свято велике, гріх робити, але шкода старого... Зібрав він хмизу, розпалив високу ватру, зняв із себе сардак, закутав у нього діда, віддав йому з

тайстри хліб. А вже потім розповів про свою біду. «Відкрий тайстру», — звелів дідо. Та й укинув туди кілька жмень жару і каже: «Йди додому, та дорогою не дивися всередину. А як прийдеш, то висип усе посеред хати». Здивувався чоловік, але нічого не сказав, тільки. подякував дідові та й побіг додому. Г

Прийшов додому, висипав із тайстри жар V посеред хати — а замість жарин посипалися L на підлогу золоті червінці. І зрозумів тоді чо- ' ловік, що зустрів на горі лісового духа... 'j

За іншими повір’ями, цього дня золото теж горить вогнем, і таким чином можна бачити закопані скарби - бо над тим місцем піднімається примарне багаття.

Молодь у такі дні водила танки-хороводи на честь сонця і гойдалася на гойдалках, що символізувало єднання зі світом предків, із горнім, божественним світом, що розташований у кроні Світового Дерева.

Із язичницьких часів залишився дивовижний звичай: напередодні свята Великодня наші предки писали писанки, де в символічних малюнках зображали три світи й основні принципи космогонічної картини світу. До наших днів найкраще цей звичай зберігся саме в Карпатах, хоча люди вже й забули, що означає той чи інший символ. Коли їх запитати про це, відповідають: «Ма-

люю, як мати (баба) навчила». Символічно, що писанкарство - теж традиційно жіноче ремесло. І напевно, причина не тільки в тому, що це заняття не вимагає докладання фізичних зусиль: яйце - символ життя і нового народження, а в людському світі нове життя світові дарує жінка. Таким чином пов’язувалися жіноча здатність народжувати дітей та надія на оновлення світу...

Великдень в Карпатах і тепер відзначається веселими забавами та запальними «сонячними» танцями. Худ. Ю. Козак.

Писанки - це наділені магічною силою талісмани любові, відродження, вічного життя. Червоний колір присвячувався Сонцю й означав радість життя, життєву силу та нову енергію, жовтий - зорям і Місяцю; він символізував урожай; блакитний - небо, повітря, дух, захист і здоров’я; зелена барва означала весну та воскресіння природи, плодючість і оновлення, коричнева - дари Ма-тері-Землі, її силу, а чорно-білі малюнки -то дяка душам померлих, предкам; чорний колір вважався оберегом від лихого.

Писали етилом, іноді воском, а часом фарбами - і це теж магічний ритуал. Ті магічні символи, що їх наносили на писанки з давнини, дожили до наших днів і майже не змінилися.

Загалом, для наших предків космогонія та її символи були частиною самого життя. Усю природу давні горяни відчували як єдину істоту, тож усі мистецтва - від хатнього начиння до ритуальних предметів - несли на собі відображення народних уявлень про походження і будову Всесвіту. Це світосприймання збереглося навіть після прийняття християнства.

Сакральна символіка гуцульських писанок дійшла з правіку до наших днів майже без змін.

Традиційний орнамент карпатських писанок — зображення оленя. Це зближує гуцулів із кельтами, в яких був оленерогий бог Цернуннос.

Одним із центральних символів гуцульського писанкарства є зображення, що його традиційно називають «три хвилі» - перехрещення кількох звивистих ліній. Яйце в даному випадку символізує Космос, Всесвіт, Землю, а хвилясті лінії - Воду Життя, Правічний Океан, звідки вийшло все живе, а також сплетіння людських доль у Всесвіті, зв’язок усього сущого на землі. Але якщо заглибитися в міфологію, то цей символ може нагадати й легенду про «божественного коваля» , який запряг у небесного плуга зміїв і проорав ними «Змієвівали», щоб захистити слов’янські землі від нападників. Плуг у народних переказах і космогонічній традиції завжди був пов’язаний із водою, а коваль у цьому разі є уособленням іншого елемента Першотворення - Небесного Вогню. Небесний Коваль - це бог-громовик, який у небесному грозовому полум’ї кип’ятить воду, купає в її потоках Небо й Землю і тим самим дарує землі силу родючості. «Три хвилі» -це символ води земної (джерел та річок), що є відображенням «води небесної»; здавна джерела та річки вважалися «жилами» Ма-тері-Землі, по яких тече її «кров».