Мене огортає особливий магічний настрій, бо щойно ми з подругою пережили абсолютно дивовижну пригоду, яку інакше ніж чаклунством не назвеш: на виїзді з Косова наш рейсовий автобус поламався, а вертатися не хотілось, тож ми вирішили до верховинського села дістатися автостопом. Як потім нам зауважили косівські знайомі, для двох молодих жінок це не найкращий спосіб подорожувати, але чи колись була для шукачів перепоною така банальна річ, як транспортні незручності?
Отож, ми вибрали зручну відкриту місцинку на узбіччі шосе (а якщо ви думаєте, що в Карпатах відкриті місцинки трапляються часто, то помиляєтесь) і приготувалися полювати на автолюбителів. їх не було. Ми простояли 20 хвилин, не дочекались жодного авто, яке могло б нам допомогти, та вирішили йти пішки, «голосуючи» дорогою. Коли вже пройшли так кілометрів із п’ять, перезирнулися і знову зупинились. Я дістала баклажку з водою і мовила: «І що? Ми з тобою відьми чи не відьми? То де ж наша чергова мітла? »
Як ми потім зрозуміли, ця фраза - особлива мантра для успішного автостопу, виловлена мною в ноосфері. Тому що буквально хвилини за дві біля нас зупинилася (сама!) стара «Волга», яка й довезла нас до місця призначення.
.. .Ми зупиняємося на середині кладки, і я починаю її розхитувати. Можливо, це не просто широченька підвісна кладка над бистрою річкою Черемошем, а той магічний міст, що з'єднує два світи: реальний світ людей, звідки прийшли ми, - і світ духів, до якого наближає мене спілкування з Мольфаром.
І я пригадую одну старовинну примівку:
Л у-гТ/рясу, трясу кладков, кладка — водов,
* І вода — купинов, а купина — чортами, а чорти козаком Іваном. Щоб його тряс-ли-трясли та до мене принесли, до нарожде-ної, хрещеної, молитвеної, дівчини гарної.
І для мене, яка вже доторкнулася до віковічного світу гуцульської магічної традиції, стає очевидним глибокий сенс цієї, на перший погляд, кумедної примівки - любовного замовляння. В ці кілька рядочків виливається вся єдність Мікрокосму (людини) і Макрокосму (Всесвіту, що існує на трьох рівнях Світового Древа); її відчували наші предки.
Кладка - символ мосту між світами. І цей міст проходить над річкою, що служить кордоном46 між «поцейбічним» і «потойбічним». Річка - то саме Джерело Життя і водночас міфічна ріка, котра розділяє два світи. Тому «трясти кладкою», тобто здійснювати якийсь ритуал на мосту, між двома світами, - означає наблизитися до світу духів. Адже саме дії того, хто трясе кладку, викликають ланцюгову реакцію в усіх інших світах і наближають результат - викликання любові в коханої людини.
 |
| Кладка в мольфарських замовляннях та в народних казках завжди була символічним кордоном між двома світами. Підвісний місток через р. Рибницю.Косів. Фото з архіву автора. |
До речі, й Мольфар живе за рікою, через яку треба пройти по кладці, яка трясеться...
Я недарма згадала саме цю примівку: жодна подія чи ситуація, з тих, які супроводять мої поїздки в ці краї, не буває випадковою. Наближається свято Трійці - Зелені Свята. В Карпатах ці дні називають навським тижнем або рахманським Великоднем: свята, приурочені до вшанування душ небіжчиків, а також домових духів-охоронців і духів природи, у владі яких - статки людей. А ще в ці обрядові дні традиційно вершилася любовна магія та проводилися ритуали, спрямовані на викликання й зміцнення кохання. Тож і примівка, котру я згадала, стоячи на розгойданому місточку до оселі Мольфара, - з арсеналу любовної магії.
На схилі гори побрязкує дзвіночками овеча отара, десь із лісу, яким укрито гору, долинає переливчастий приглушений... Сміх? Голос?
Може, то бавляться русалки-повітрулі, гойдаючись на вітах старих дерев, - бо якраз надходить їхнє свято, кілька днів, коли ці лісові істоти мають волю. Люди самі їх запрошують, аби прийняли вони людське частування, принесли урожайні теплі дощі на спраглі ниви та не гнівалися. Чи може, то нявки-бісиці сміються, заманюючи якогось необережного легіня в прірву...
 |
| Повітруля. Худ. В. Чайковська. |
Наші предки-язичники, чи то в Карпатах, чи на інших землях Русі, раз на рік поминали всіх небіжчиків, які вмерли тяжкою, наглою смертю. Вважалося, що такі небіжчики - нави - можуть шкодити людям. Нави - безтілесні душі мерців, літають на лихих вітрах і можуть спрямовувати ці вітри на поля людські, викликаючи сушу. Тому їх задобрювали, варили на спомин їхніх душ спеціальні обрядові страви.