Хто знає...
Певно, і в Карпатах, де ще багато таємних урочищ і неторканих лісів, є такі велетні - мовчазні свідки чаклунських обрядів, знавці прадавніх таємниць минулих цивілізацій.
Священним у Карпатах вважається і тис. Він є символом перемоги над трьома стихіями: тис у вогні не горить, у воді не тоне, в землі не гниє. Із нього будували тереми для володарів і виготовляли сакральні речі та воїнські обереги. З правіку мешканці Карпат платили князям данину тисом.
Шанують мольфари і вільху: в їхній традиції вона символізує протиставлення доброго й злого, а отже, вільха - це один із символів власне мольфарського мистецтва, що несе в собі й чорний, і білий аспекти одночасно.
Ще одне магічне дерево - верба, воно присвячене жіночим божествам та духам. Мольфари кажуть: якщо в дні Зелених Свят знайти таку свіжу вербу, яка не чула шуму води та півнячого крику, то з гілочки її можна зробити дудку, від голосу якої піднімаються небіжчики, а якщо заграти на цій дудці коломийку, то навіть неповороткі ноги підуть у танок. Але оскільки верба - дерево дуже водолюбне, то зелена верба, яка не чула голосу води, трапляється надзвичайно рідко...
Особливою повагою оточувалися груша та яблуня. Громова стріла, знайдена під грушею, вважалася найчудодійнішою, а грушевий пеньок використовували в риту-ал ах вигнання з людини злих духів. Яблуня ж - це дерево заклинань, яке вказує на її зв’язок з Деревом Життя та світом предків і магічними світами духів. Саме з яблук і груш варили святочний узвар - обрядовий напій, що призначався для живих і мертвих, для членів родини і для предків - охоронців роду. Ритуальний яблучно-грушевий напій та пшенично-макова кутя - дві страви, які в певні свята об’єднувала покоління.
Одним із магічних дерев називають ліщину (лісовий горіх). Це - священне дерево, присвячене Громовику. За повір’ям, у ліщину не б’є грім. Горішок-двійник неодмінно клали в скриню нареченої, щоб щастя було в сімейному житті. Із ліщини також виготовлялося веретено, на якому дівчинка вчилася прясти.
Загалом, веретено в мольфарській атрибутиці, особливо в атрибутиці жінок-моль-фарок має особливе сакральне значення. Веретено - прадавній космогонічний символ стержня, довкола якого обертається світ, атрибут Великої Богині: в дохристиянські часи Мокош-Рукодільниця, а в християнську пору свята Параскева-П’ятниця - божественні покровительки прядіння і взагалі жіночого рукоділля. Веретено - скіпетр жінки, символ її влади в домі. А для мольфарки - ще й символ її мольфарської сили, ознака володіння нитками долі, тканиною Всесвіту.
Прядка та веретено — символи чаклунської сили мольфарки. Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».
У символіці веретена простежується і мотив павука, як «снувача світу», тобто Бога-Деміурга. А в мольфарській космогонії павук - одна з найсвященніших істот тваринного світу. Стародавня гуцульська колядка розповідає про братів-павуків, які «світ снують». За легендою, колись у гніздо, виснуване павуками, впав камінчик, потім він розрісся - і так постала земля. Цю космогонічну легенду й нині шанують у деяких гуцульських селах, кладучи камінець під
Святвечірній стіл. Прикмет, пов’язаних із павуками, дуже багато, а найпоказовішими є дві: павук, що спускається зі стелі, «добру звістку несе»; та вбивати павука не можна, бо «щастя в домі не буде».
У кельтів павук - збирач ниток життя. Він тримає їх своїми вісьмома лапами (що символізують вісім сторін світу). Павутиння в кельтській традиції - символ того, що тримає світ разом і не дає йому розпастися. У павучій символіці можна побачити також і мотив спіралі як ознаки безмежності й нескінченності життя, символ безсмертя. До речі, в африканських віруваннях павучок Анансі теж виступає як бог-деміург, але водночас і як шаман-трікстер.
У чародійництві павучу символіку та звертання до павуків використовують у чарах «зв’язування», але й в деяких темних обрядах - при насиланні на людину проблем...
Серед інших дерев мольфари звертали увагу на розколене дерево, тобто розтрощене блискавкою або зламане буревієм. Його використовували як інструмент у певних обряд о діях. Таке дерево застосовувалося для захисту коней; вважалося також, що коли знайти розколене дерево в певні дні, то його тріска наділяє людину особливою силою. Треба відломити гілку, подякувати - і не озираючись чимдуж утікати.
Розповідають гуцули і про буйне дерево. Кажуть, що таке часто зростає в хвойних лісах і має здатність до руйнування. Знайти буйне дерево може тільки мольфар - за голосом, якого не чує решта людей. Якщо таке дерево взяти на забудову, то хата розвалиться, а в дім влучить блискавка. І навіть тріска з такого дерева, підкладена під хату, руйнує її. Буйне дерево використовували чорні мольфари, щоби шкодити...