На мій подив, Мольфар стоїть по цей бік кладки: привітно посміхається і махає рукою. Я вирішую, що він проводжав якогось гостя й запитую про це. Мольфар лукаво сміється:
- Ніхто не приїздив до мене. Це я на вас чекав.
Цього разу я не попереджала про свій приїзд, про що й нагадую. Звісно, я розумію, що в карпатського шамана є свої методи отри-мування інформації, але я за час спілкування з «гуцульським дідом» навчилася діставати з нього потрібні відомості, приховуючи важливі запитання під маскою щирого здивування, навіть деякої наївності.
-Ая гуляв тут понад Черемошом, - відповідає Мольфар. - Та й він сказав мені, що ви наближаєтеся. От я й вирішив почекати...
Може, й справді Черемош? Адже вода є найкращим провідником інформації, а я вже стільки разів ходила понад ним, мила в його воді руки, навіть одного разу ризикнула скупатися (це був досвід, якого не забуду скільки житиму, і в жодному разі не раджу теплолюбним та недосвідченим плавцям іти на штурм гірських повноводих річок!), що ріка цілком могла мене запам’ятати і, відчувши моє наближення, «шепнути» про це Мольфарові...
Цього разу ми говоримо не про конкретні речі, а про суть, сенс і вартість мольфарства в нашому надто «зовнішньому» світі.
І оскільки нині я не ставлю Мольфарові конкретних запитань, він сам починає розповідати. Найбільше його тривожить, зізнається Мольфар, те, що люди, котрі нерідко приїздять до нього, цікавляться якимись примітивними речами. Шаман має на увазі не пацієнтів, що звертаються зі своїми негараздами, хворобами та іншими проблемами, а відвідувачів, котрі їдуть нібито «за знанням».
-І що ж вони хочуть дізнатися? - запитую.
- Найчастіше всі починають із претензій на знання, а закінчують тим, що просять влади й грошей. Просять навчити приваблювати багатство. А оце недавно з Івано-Франківська двоє бізнесменів були, пропонували великі гроші за... чорта.
У Карпатах здавна побутує повір’я, що особливо сильні мольфари вміють вирощувати інклюзників. Ці істоти, подобою схожі на маленьких хлопчиків, допомагають у господарстві, пильнують, аби маржина не хворіла, стежать за бджолами. Крім того, таке створіння допомагає господареві в його ремеслі та робить вдатним майстром. А найголовніше - притягує гроші в дім. Кажуть, за старих часів інклюзника можна було купити на ринках - у Чернівцях або в Косові. Зараз, як розповідають гуцули, його вирощують тільки «на замовлення» старі мольфари, що знаються з темними духами.
 |
| Так уявляли гуцули інклюзника. За переказами, мольфари вміли вирощувати таких істот у пляшках, і ці маленькі демони прислуговували в домі та примножували багатство. |
-І що ж ви відповіли тим бізнесменам? - запитую далі.
- А що я міг відповісти? Я займаюся цілитель-ством, а не вирощуванням чортів. Так і сказав. Не знаю, чи повірили, бо пішли з двору дуже сердиті...
Мольфар сміється. Але мене не цікавлять ін-клюзники в пляшках, як не цікавлять і кар'єра та багатство, отримані магічними шляхами (що там
І він відповідає:
- Ми, мольфари, сприймаємо смерть як зміну форми. Тіло ми залишаємо на землі, як сорочку, і перевтілюємося в духовну сутність, у невмирущу енергію... Старі мольфари казали: якби всі люди жили вічно, то земля б не вмістила всіх і не змогла б носити на собі. Тому Мати-Земля приймає в своє лоно зношене тіло, а дух людини відходить у безмежний світ, де продовжує вдосконалюватися й розвиватися в іншому прояві...
Християнські священики негативно ставилися до мольфарів, грозили їм пеклом і судом Божим. І громада ставилася відповідно, хоч і зверталися люди до «непростих» у тяжких випадках. Адже простим людям тяжко зрозуміти тих, хто чимось відрізняється. їх бояться, а страх часто веде до ненависті.
Яким же чином зберігся донині в Карпатах цей дивовижний, унікальний сплав стількох традицій та духовно-магічних течій, це особливе магічне джерело, в якому злилися води стількох криничок: прадавньої європейської традиції, уламки якої розкидані у всіх культурах - від еллінів і етрусків до кельтів та гуцулів? І місцева знахарська традиція, яка, поза сумнівом, не могла не народитися в суворому гірському краї, де небезпеки людину переслідують щодня... Додалися до мольфарства й загублені нашими предками знання та мудрість праслов’янських волхвів, котрі втікали від дружинників князя Володимира в гори, щоб там передавати з вуст у вуста свою традицію, і друїдичні знання природних законів, і характерницькі звичаї та вміння, бо не одна запорізька родина втекла в Гуцульщину після того, як 1775 року було знищено Запорізьку Січ...