У зв’язку з цим не можна не згадати сучасних «екстрасенсів». Адже більшість із них закінчують «цілительські» чи «біоенергетичні» курси та намагаються лікувати людей, навіть не замислюючись над елементарною «технікою безпеки», якої вимагає робота зі свідомістю та біополем іншої людини. А звідси - й психічні розлади, й нервові зриви, й тяжкі хвороби, навіть зміна особистості...
Мольфари кажуть: зупинка на шляху - ось найстрашніший гріх перед Небом і Землею, перед духами та природою. Гріх, за
який і творчі особистості - артисти, художники та поети - й маги платять однаково: втратою дару...
Сила любить, щоб її застосовували. Вибір творчого шляху, стежки, де треба прикладати творчу потенцію, - це шлях сили. Якщо цієї сили нема, то не буде ні тяжкого вибору, ні творчих мук. Якщо є - сила обов’язково знайде точку творчого прикладення. Але за кожен дар треба щось віддати навзамін. Тому такий тяжкий шлях у художників, музикантів, поетів, артистів... І в магів. Усі вони віддали якусь частку самих себе за власний дар. Маги найчастіше платять за знання здатністю відчувати емоції. Радість, горе, захоплення, любов, ненависть, гнів, співчуття - усі ці людські почуття маг віддає за Пізнання61. А коли віддав, уже не має права зупинитися. Бо зупинка - це смерть. Не тіла (хоча тіло теж руйнується, і є чимало прикладів цього), а душі та Духу.
І ще мольфарська мудрість говорить: у кожного з нас є свій дар. Лише не кожна людина годна розпізнати його та розкрити в собі. І один із найбільших злочинів перед самим собою - то закопати талант у землю, не розкрити, не розвинути свого дару, не
проявити його, не пронести свій талант по землі, даруючи людям його плоди...
ив колись один хлопець, якии понад усе на світі хотів бути скрипалем. Батьки не хотіли віддавати його в ту науку, бо казали старі люди, що «з музики ґазди доброго не буде».
А хлопець хотів. І дізнався про це один старий-престарий музикант, який уже при смерті був. Покликав той музика хлопця до себе та сказав: «Чув я, ти хочеш навчитися на скрипці грати?» «Хочу. Але тато не хоче купити мені скрипку».
Тоді старий музика сказав: «Я тобі подарую свою скрипку, але віддаю її тобі з усім». І подав хлопцеві гарну старовинну скрипку, смичок, а по тому благословив його. Хлопець подякував, поцілував старого музиканта в руку, а той ще мовив на прощання: «Але про одне мусиш пам’ятати. Як проситимуть тебе грати, хто б це не був, не мусиш ніколи відмовлятися. Зможеш прийти на весілля, чи там на хрестини, чи ні — не має значення, але відмовляти не маєш права».
А був у тієї скрипки слуга, дух темний, який служив старому музиці, й завдяки йому був той музикант — на всенькі гори. Бо ще в юності пішов він темної ночі, коли Місяця не видно, на перехрестя трьох доріг, урізав собі пальця і заприсягся володареві пітьми своєю кров’ю, щоби той навзамін дав йому дар дивовижний...
А наш хлопець за короткий час навчився так грати, що люди не могли наслухатися. Почали кликати його на весілля, на хрестини та на свята. І вже батько з мамою нічого не могли сказати, бо почав син великі гроші в хату приносити.
І став той юнак таким майстром, що навіть до панських палаців його кликали. Здобув він і багатство, й повагу людську.
І ось одного разу грав він підряд два весілля, і такий уже був стомлений, що очі злипалися. Прийшов додому та й ліг спати. Коли чує — хтось стукає у вікно. Хлопець відчинив двері — заходить якийсь панок та й каже: «Ми щиро вас просимо, у нас бал, а музиканта нема. Просимо вас».
Хлопець спершу хотів відмовити, але згадав, що йому казав старий музика. Тож узяв скрипку, сів на бричку. Як ударив пан коні, то здавалося, що вони не бігли, а летіли, не торкаючись землі, аж із-під копит іскри бризкали. Довгенько їхали вони горами, поміж скель, аж поки приїхали до палацу. А там — людей видимо-невидимо, п’ють, їдять, лише не танцюють, бо музики нема.
Зробили для хлопця поміст, і став музика грати, а пани танцювати. Гей, та які то танці файні були! Коли хлопець глип, — а з господарем дому танцює жінка з їхнього села, що минулого року повісилася. І наближається
вона до хлопця та шепоче: «Пильнуй, аби ти з цього місця не зрушив, аж доки день зазоріє. І нічого не їж і не пий».
Приходить до музиканта господиня та кличе вечеряти. А хлопець грає, ніби й не чує. Потім підходить донька господарів і собі кличе. Хлопець знову вдав, ніби не чує. . Утретє прийшов сам пан господар... Г
Аж тут спалахнуло небо золотом, сонце зі- V йшло. Як загуркотіло щось: зник палац, зник- L ли гості, ніби й не було. Дивиться хлопець — а ' він стоїть на самому краєчку скелі... (І
61
вг Саме тому не мають щастя люди, що віддалися магічному шляхові з корисливих міркувань. Тоді жертва приноситься даремно, адже гроші й достаток не дають задоволення тому, хто втратив здатність отримувати радість від земних благ.