Феномен магів - це спалахи тієї Першо-повноти, про яку нам розповідають міфи. Тепер та правітчизна, той цілісний світ, де всі розуміли одне одного, існує в паралельній реальності. Маг відкидає тіні між світами, від минулого до майбутнього, з’єднуючи їх у теперішньому. І в цьому головне завдання таких людей: адже навіть примівки, ці формули магічного мистецтва, - це зовнішні атрибути. Головне ж дійство відбувається в душі мольфара, в тому світі, де примівник живе половину свого життя.
Я замислююся над питанням: чи потрібні такі люди тепер?
Чому дедалі більше магів, шаманів, мольфарів ідуть у Вічність, не залишаючи учнів, не віддаючи нікому свого знання? Чому вони воліють радше переступити останній поріг у муках, аніж віддати свій дар наступникові?
Мольфар каже:
- Такі люди завжди потрібні. Бо вони тримають у своїх руках закони розвитку й велику рівновагу світу. Але магія - це двосічний меч, а люди слабкі; якщо передавати знання учням, духовно непідготовленим, багато хто зловживатиме тією силою, що її дають магічні знання.
-А що буде, коли не стане на землі магів? - запитую я.
Мольфар усміхається і каже...
 |
| Карпатські скелі стережуть таємниці мольфарського знання. |
Я прощаюся зі старим Мольфаром. Він проводить мене до кладки. Ми обіймаємося на середині мосту, і я вперше помічаю, який він стомлений. А він говорить, дивлячись у небо:
- Благаю всі небесні сили на поміч вам, щоби ви здобулися вершини знання вашого дару...
Я виходжу на дорогу і поки йду до автобусної зупинки, відчуваю в серці неймовірну самотність. Але напевно, так має бути. Бо щоб рухатися вперед, потрібно звільнити себе від минулого, щоб прийшло щось нове, треба залишити надбане раніше.
Я йду ґрунтовим шляхом, він стелеться переді мною і мерехтить у сутінках, ніби якась чарівна зоряна стежка. А в моїх вухах і досі ще лунає хрипкуватий, стомлений голос старого Мольфара:
- Магію неможливо знищити. Можна знищити людей, можна знищити цілу Традицію... Але не можна вбити Магію - правічне знання про закони світобудови. Вона відроджується в інших людях, в інших традиціях, в інших народах, у нових виявах і формах...
І далі існує, благословляючи обраних нею...
Киів-Карпати Різдво, 2006
Висловлюю щиру подяку всім, хто допомагав мені в роботі над цією книгою: київським та карпатським друзям, котрі підтримували та заохочували мене до праці; косівчанці Марії Миколаївні Рак, яка подарувала для книжки кілька чудових бувальщин; усім, хто прочитав рукопис і зробив важливі зауваження.
Окрема подяка Олексію Кушнаренку, який відкрив мені таємницю гір.
І звісно - низький уклін та найщиріша вдячність моєму любому наставникові, пану Михайлу з роду Нечаїв, одному з останніх вартових Мольфарської Ватри.
Бартка — невелика сокира на довгому топорищі, використовувалася гуцулами як ковінька або ж як зброя.
Бесаги — дві великі торби, з’єднані смужкою тканини або ременем. Носили їх через плече.
Бескид — висока гора.
Ватра — багаття, вогонь.
Ґазда, ґаздиня - господар, господиня.
Ґелетки - горщики.
Ґражда — обійстя.
Гук — водоспад або водокрут на гірській річці.
Дримба — гуцульський народний музичний інструмент. Різновид варгану.
Крисаня — гуцульський капелюх, аксесуар чоловічого вбрання.
Кептар — кожушанка з овечої шкіри без рукавів. Деталь традиційного гуцульського строю. Носили кептар як чоловіки, так і жінки. Жіночі кептарі часто були з білої шкіри, оздоблені барвистим вишиванням та бісером.
Маржина - худоба.
Мешти - черевики.
Опришки - учасники руху проти польського панства в Карпатах та на Буковині у
XVI-XIX століттях. За переказами, віднімали добро в панів та роздавали його бідакам.
Плай - гірська стежка.
Сардак - деталь традиційного гуцульського вбрання, коротка свитка з вовни. Надягали її переважно на свята. Сардак часто оздоблювали вишиванням.
Тайстра — заплічна торба.
Флояра - різновид гуцульської сопілки.
Чередійниця - лиха відьма, що «спеціалізується» на відбиранні молока в корів та на присушуванні чужих чоловіків.
Черес — широкий шкіряний пояс, частина чоловічого гуцульського строю. Часто буває прикрашений кованими металевими візерунками.