Поети, що зібралися вгорі, обов'язково зрозуміють один одного, незважаючи на всі простори й роки, що простяглись між ними, тому що в цьому світі швидко минають лише типи й конструкції гармат і літальних апаратів, жіночі моди й зачіски, зірки естради й ще якісь несуттєві дрібниці, а такі речі, як добро, любов до своєї землі, сонце, рідна пісня, любов до людей — все це існує вічно, не старіє, не вмирає, й люди, що належать до всесвітнього братства поетів, стають надбанням усіх часів — і минулих, і майбутніх, — й тому вони легко розуміють один одного, й тому так багато поміж ними спільного.
Звичайно, це все мої ненаукові фантазії, які ні на чому не ґрунтуються, за що завбачливо перепрошую моїх читачів, які зросли в добу науково-технічної революції й вірять лише формулам та суворо виваженим фактам…
1972–1983 рр.