— Не знаю, — поважно відповів Ніке. — Спробуєш сам вирахувати завтра ввечері.
Єва-Лотта сиділа на канапі й думала. Покусувала пасмо волосся й розпачливо думала. І прийшла до висновку, що надії немає. Як вона, замкнена в цій клітці, змогла б не дати їм посадовити Расмуса в літак і вивезти за кордон? І які підступні плани снує той Петерс? Мабуть, вирішила Єва-Лотта, він, втративши надію заволодіти паперами, надумав змусити професора ще раз зробити всі ті розрахунки, а отже, хотів забрати його з собою до якоїсь закордонної лабараторії. А Расмуса взяти як заручника. Бідолашний хлопчик, досі йому ніхто не робив нічого поганого, та що буде, коли він опиниться серед зграї бандитів за кордоном? Єва-Лотта уявила собі, як професор сидить за столом і робить винаходи, а лютий в'язничний наглядач замахується нагайкою на Расмуса і кричить його батькові: «Винаходь, а то…»
Це було страшне видиво, і Єва-Лотта стиха застогнала.
— Чого ти скімлиш? — запитав Расмус. — І чому не приходить Ніке й не виводить мене надвір, щоб я міг пускати на воду свої човники з кори?
Єва-Лотта ще трохи подумала, і в її мозку почала визрівати одна ідея. Коли та ідея остаточно визріла, Єва-Лотта кинулася до Расмуса і спитала:
— Расмусе, сьогодні тепло, правда ж?
— Так, — погодився Расмус.
— І такого теплого дня добре було б скупатися, правда?
Її слова влучили в ціль.
— Так! — вигукнув Расмус і захоплено підстрибнув. — Так, ми підемо купатися, Єво-Лотто! Я можу зробити п'ять помахів на воді!
Єва-Лотта з перебільшеною радістю сплеснула руками.
— Ой, мені треба побачити, як ти робиш їх, — сказала вона. — Та для цього ти повинен випросити в Ніке дозвіл. Бо інакше в нас нічого не вийде.
— Гаразд, — самовпевнено мовив Расмус.
Він знав, що може домогтися від Ніке всього, що йому треба.
І коли нарешті Ніке прийшов, Расмус відразу кинувся до нього.
— Ніке, можна нам піти купатися? — почав він.
— Купатися? — перепитав Ніке. — Навіщо?
— Надворі тепло, — пояснив Расмус. — А коли надворі тепло, то нам можна піти купатися.
Єва-Лотта мовчала. Вона знала, що в цій справі найкраще цілком здатися на Расмуса.
— Я можу робити на воді п'ять помахів, — пояснив Расмус. — А хіба ти не хочеш побачити, Ніке, як я роблю п'ять помахів?
— Чому ж ні, — нерішуче мовив Ніке. — Але йти купатися… не думаю, що шефові це сподобалося б.
— Але як я не піду купатися, то не зможу зробити п'ять помахів на воді, — сказав Расмус з убивчою логікою. — На сухому ж не плавають!
Він вирішив, що тепер усе зрозуміло. Не такий же Ніке дурний, щоб добровільно відмовитися від можливості побачити, як він робить на воді п'ять помахів. Отож Расмус засунув руку у великий кулак Ніке і сказав:
— Ходімо!
Ніке неприязно глянув на Єву-Лотту і суворо мовив:
— Ти з нами не підеш.
— Ні, Єва-Лотта повинна піти й побачити, що я можу зробити на воді п'ять помахів, — мовив Расмус.
Ніке важко було опиратися цьому наполегливому дитячому голосові. Він зневажав себе за свою слабкість, але дійшло вже до того, що Расмус здатен був домогтися від нього майже всього, чого хотів, коли засовував ручку в його велику руку й очікувально дивився на нього радісними очима.
— Ну ходімо, хай тобі чорт, — буркнув Ніке Єві-Лотті.
Саме про це вона мріяла — пробігти вузенькою стежкою до пристані, пірнути з головою у прозору воду, що переливалася блискітками на сонці, полежати на помості з заплющеними очима й ні про що не думати. Тепер же, коли цього було досягнуто, їй здалося, що це тільки прикра затримка, яка відтягає здійснення її великого плану. А Расмус, навпаки, не тямився з радощів. Він підстрибував на мілині біля берега, наче веселе жабеня. Ніке сидів на краю помосту і стеріг їх, а Расмус завзято бризкав на нього водою, сміявся і з розгону падав, аж вода розліталася навсібіч. Спробував він і поплавати, але тоді страшенно споважнів і затримав віддих, аж обличчя йому почервоніло. Потім, відсапуючись, радісно спитав Ніке:
— Ти бачив? Бачив, що я зробив п'ять помахів?
Може, Ніке бачив, а може, й ні.
— Ох ти ж мала заверниголово, — тільки й сказав він.
Ці слова були його єдиною оцінкою Расмусового дивовижного вміння плавати. Але вони прозвучали як похвала.
Єва-Лотта лежала на спині й погойдувалася на хвилях. Вона дивилася просто в небо і раз по раз казала сама собі:
— Спокійно! Не хвилюйся! Все буде добре!
Але слова не дуже допомагали, тож коли Ніке гукнув, щоб вони виходили з води, Єва-Лотта відчула, що аж зблідла від хвилювання.