Калле отямився за секунду до того, коли б уже було запізно. Він скочив за ширму, що затуляла вмивальник. Тієї миті двері відчинилися, і до кімнати зайшов Петерс.
Єва-Лотта завмерла й заплющила очі. «Нехай він щезне, — думала вона, — нехай він щезне, бо я не витримаю… а як ще Расмус зараз щось ляпне…»
— Я дам вам доброго чосу, коли повернуся, — сказав Петерс. — Такого чосу, що вам і не снилося, хай тільки звільнюся. А як не сидітимете тихо, то отримаєте вдвічі більше. Втямили?
— Так, дякуємо, — відповів Андерс.
Расмус захихотів. Він не почув жодного слова з того, що казав Петерс. Його заполонила єдина думка — за ширмою стоїть Калле! Це було майже те саме, що гуляти в хованку! Єва-Лотта злякано стежила за виразом його обличчя. «Мовчи, Расмусе, мовчи!» — благала вона його в душі. Та Расмус не чув її німого благання. Він зловісно захихотів.
— Чого ти вищирив зуби? — спитав його розлючений Петерс.
У Расмуса на обличчі була весела таємнича міна.
— Ти не вгадаєш, хто… — почав він.
— Тут на острові росте сила-силенна чорниць! — розпачливо вигукнув Андерс.
Він, звичайно, хотів би сказати щось мудріше, але в цій безвиході нічого іншого придумати не зміг. Петерс з відразою глянув на нього.
— Кепські в тебе жарти, — сказав він. — Краще б мовчав.
— Ха-ха, інженере Петерсе, — повів своєї Расмус, — ти не вгадаєш, хто…
— Кращого за чорниці немає нічого! — знов крикнув Андерс.
Петерс похитав головою.
— Ти таки справді йолоп, — сказав він. — Ну, та байдуже. Я йду. Тільки попереджаю вас, щоб ви більше не бешкетували так.
Він рушив до дверей, але, не дійшовши, спинився.
— Мало не забув, — сказав він сам до себе. — Може, там у туалетній шафці лишилося кілька лез.
Туалетна шафка висіла на стіні біля вмивальника. За ширмою.
— Лез? — нестямно крикнула Єва-Лотта. — Я їх з'їла… тобто викинула у вікно. І плюнула на помазок.
Петерс витріщив на неї очі.
— Шкода мені твоїх батьків, — тільки й мовив він і вийшов з кімнати.
Вони знов залишилися самі. Посідали всі троє на одну канапу й почали стиха розмовляти про те, що сталося. Расмус сидів перед ними на підлозі й уважно прислухався до розмови.
— Дуже великий вітер, — сказав Калле. — Ми нічого не зможемо зробити, поки він не вляжеться.
— А він часом не влягається й по дев'ять діб, — мовив Андерс, наче ці слова могли трохи підбадьорити Калле.
— Що ж ти робитимеш, поки чекатимеш погоди? — спитала Єва-Лотта.
— Лежатиму під фундаментом, як стонога, — відповів Калле. — А коли Ніке ввечері востаннє огляне все, приходитиму сюди їсти і спати.
Андерс пирхнув.
— От добре! Якби ми змогли так обдурити Червоних Троянд!
Вони довго сиділи й дослухалися до вигуків і крику в лісі, де Петерс, Ніке, Блюм і Сванберґ шукали Калле.
— Авжеж, шукайте, — похмуро сказав Калле. — Однаково нічого, крім чорниць, не знайдете.
Настав вечір, надворі стемніло. Калле не міг уже довше лежати під фундаментом. Йому треба було вилізти й порухатися, щоб остаточно не задерев'яніли руки й ноги. Ще було надто рано заходити до будиночка. Бо ж Ніке ще не оглянув усе перед сном. Калле тихо, обережно ходив навколо в темряві. Аж дивно, як гарно буває просто рухатися, та й годі!
Калле побачив, що у великій кімнаті в Петерса світилося. Вікно було відчинене, і до Калле звідти долинав невиразний гомін. Про що вони там говорять? Калле відчув, як у ньому прокидається жадоба пригод. А якби тихенько підкрастися до вікна? Може, пощастило б почути дещо корисне для них?
Він почав поволі підходити ближче. Ступав крок і злякано прислухався. І так скрадався, аж поки нарешті опинився під самим вікном.
— Я вже втомився від цього, — пробурмотів Ніке. — Так утомився, що більше не хочу мати діла з цим.
Тоді озвався Петерс, стримано, крижаним голосом.
— Он як, більше не хочеш мати діла з цим? А чому, дозволь запитати?
— Тому, що тут діється щось не те. Спершу мовилося тільки про справу, мені казали, що я можу діяти як завгодно, аби тільки це було на користь справі. І я, бідолашний, дурний моряк, повірив вашим теревеням. А тепер уже не вірю. Бо несправедливо так ставитися до дітей, навіть коли це на користь справі!
— Стережися, Ніке, — сказав Петерс. — Думаю, мені не треба нагадувати тобі, що стається з тими, хто пробує чкурнути в кущі?