— Татку, я візьму собі трішки тих смугастих!
«Бакалія Віктора Блюмквіста» ніжно глянула на свого русявого нащадка й щось добродушно муркнула. Це означало, що можна взяти. Калле засунув руку в скриньку з цукерками й мерщій ушився до Андерса, що чекав на гойдалці під грушею. Але Андерса саме тепер цікавили не «ті смугасті». З безглуздою міною на виду він витріщився на щось у пекаревому садку. То була пекарева донька Єва-Лотта. Вона сиділа на гойдалці в червоній картатій сукенці, гойдалася і їла булочку. Та ще й приспівувала, бо була вельми обдарована особа:
Хлопцям добре було чути її дзвінкий чистий голос. Калле й собі тужно задивився на Єву-Лотту, машинально простягаючи Андерсові цукерки. Андерс так само машинально взяв одного, не зводячи сумних очей з Єви-Лотти. Калле зітхнув. Він шалено кохав Єву-Лотту. Андерс теж шалено її кохав. Калле поклав собі неодмінно одружитися з Євою-Лоттою, як тільки йому пощастить придбати «стільки грошей, що стане на власне господарство. Андерс поклав собі те саме. Проте Калле не сумнівався, що Єва-Лотта вибере його, Калле. Детектив, що вже має на своєму рахунку десь із чотирнадцять викритих злочинів, певне ж, важить більше за машиніста. А машиністом намірявся стати Андерс.
Єва-Лотта гойдалася й приспівувала, наче й гадки не мала, що на неї дивляться.
— Єво-Лотто! — покликав Калле.
й далі спокійно співала собі дівчина.
— Єво-Лотто! — гукнули разом Калле й Андерс.
— О, це ви! — озвалася Єва-Лотта, вельми здивувавшись.
Вона полишила гойдалку й милостиво підступила до огорожі, що відділяла її садок від садка Калле. В огорожі бракувало однієї штахети — Калле сам відірвав її. І добре зробив: так було й перемовлятися краще, і лазити в пекарів садок зручно, не треба морочитись та обминати навкруги. В душі Андерс завше заздрив, що Калле мешкає так близько від Єви-Лотти. Все ж таки несправедливо. Бо сам він жив далеко, аж на іншій вулиці, де його батько мав шевську майстерню й однокімнатне помешкання над нею. Там вони всі й тулилися — і Андерс, і менші його брати й сестри.
— Єво-Лотто, підеш із нами до міста? — спитав Калле.
Єва-Лотта смачно проковтнула останній шматочок булочки.
— А чому б ні, — сказала вона.
Дівчина струсила з сукенки крихти, і вони вийшли на вулицю.
Була субота. Кривий Фредрік уже впився і, як звикле, стояв коло чинбарні, оточений слухачами. Калле, Андерс і Єва-Лотта теж спинилися послухати, як Фредрік оповідає про свої подвиги на будівництві залізниці в Норланді.
Калле слухав, а тим часом стріляв очима навколо. Він ні на хвилю не забував свого обов'язку. Чи нема чогось підозрілого? Ні, таки нема! От шкода! Але ж він читав, що не можна нікому довіряти, хай навіть він має якнайневинніший вигляд. Краще бути насторожі. Он, наприклад, суне вулицею якийсь тип із мішком за плечима…
— Покладімо, — сказав Калле й штовхнув Андерса під ребра, — що в нього повний мішок краденого срібла.
— Покладімо, що ні, — нетерпляче відповів Андерс, бо йому кортіло послухати Фредрікову розповідь. — Покладімо, що ти одного чудового дня з'їдеш з глузду зі своїми детективними химерами.
Єва-Лотта засміялася. Калле змовчав. Він уже звик, що його не розуміють.
Невдовзі, як усі й сподівалися, надійшов поліцай Б'єрк і забрав кривого Фредріка. Той завше щосуботи ночував у буцегарні.
— О, нарешті ви з'явилися, — дорікнув Б'єркові Фредрік, коли той лагідно взяв його під руку. — Цілу годину мені довелося чекати. Ніяк не впораєтесь з усякими волоцюгами.
Поліцай Б'єрк засміявся, блиснувши білими, як сніг, зубами, й сказав:
— Ходімо вже, ходімо.
Слухачі розійшлися. Калле, Андерс і Єва-Лотта неохоче рушили далі. Вони б залюбки ще послухали Фредрікових оповідок.
— Які ж гарні каштани, — сказала Єва-Лотта, захоплено дивлячись на дерева, що росли обабіч Великої вулиці.
— Так, непогані, коли цвітуть, — погодився Андерс. — Наче свічки горять.
Всюди панувала спокійна тиша. Майже відчутно було, як настає неділя. Подекуди в садках люди лаштувалися до вечері; вмилися після роботи, перебралися в святковий одяг. Вони балакали, сміялися, втішаючись відпочинком у своїх маленьких садочках, повних квітучих дерев. Андерс, Калле і Єва-Лотта зазирали ласим оком у кожен садок, що повз нього йшли. А раптом якась ласкава душа пригостить їх бутербродом або ще чимось смачним? Однак не видно було, щоб хтось збирався пригощати…