Лист до Лоли? Лола! Це ж, певне, Лола Гельберг!
«А все ж я дещо петраю», — вдоволено відзначив Калле. Він же сам носив укидати листа до Лоли Гельберґ, хоч хто б там була та шановна панна. І вона записана до його нотатника.
Калле намагався ще щось учути з розмови подорожніх, але дарма. Невдовзі по тому підійшов швейцар і заявив, що номер готовий. Відразний і Блідий підвелися й пішли. Калле й собі хотів іти. Тоді помітив, що швейцарова конторка порожня і у вестибюлі, крім нього, нікого немає. Не довго думаючи, він розгорнув книгу подорожніх і заглянув у неї. Відразний записувався перший, Калле добре помітив. «Туре Крук, Стокгольм». Напевне він. А як звати Блідого? «Івар Редіґ, Стокгольм».
Калле витяг нотатника, записав туди прізвища, докладно перерахував прикмети своїх нових знайомих. Знайшов також дядькову Ейнарову сторінку й дописав: «Очевидно, часом називає себе Бране». Потім засунув під пахву газету і, весело насвистуючи вальс, вийшов із готелю.
Лишилося ще тільки одне. Машина! Це, мабуть, їхня, не так часто прибувають сюди машини зі Стокгольма. А якби вони приїхали семигодинним потягом, то вже давно встигли б узяти номер у готелі. Калле записав номер машини та інші прикмети. Тоді оглянув шини. Вони були стерті, крім задньої правої, що виявилася цілком новою. Калле накреслив її візерунок.
— Азбука детектива, — сказав він і сховав записника до кишені.
Як і домовились, війна Троянд почалася другого дня. В скриньці на листи Сікстен знайшов аркушик паперу із жахливими образами. Внизу стояло: «Правдивість цього засвідчує Андерс Бенгтсон, ватажок Білих Троянд, що ти йому не гідний навіть розв'язати шнурків на черевиках».
Люто скрегочучи зубами, Сікстен помчав шукати Бенку і Йонте.
Білі Троянди, готові до бою, залягли в пекаревому садку, чекаючи нападу ворогів. Калле видряпався на клен, звідти видно було цілу вулицю аж до поштаревого будинку. Він був розвідником Білих Троянд, водночас не забуваючи своєї справи.
— Власне, мені сьогодні воювати ніколи, — сказав був він Андерсові. — Я зайнятий.
— От тобі й маєш! — мовив Андерс. — Якась кримінальна справа, еге ж? Може, кривий Фредрік знову зазіхає на церковну карнавку?
— Що з тобою говорити! — зітхнув Калле.
Він знав, що його однаково ніхто не зрозуміє, і слухняно, як йому велено, поліз на клен. Безоглядна покора ватажкові була одна із заповідей Білих Троянд.
Як розвідник, Калле все ж таки мав ту перевагу, що міг стежити й за дядьком Ейнаром. Тим часом дядько Ейнар сидів на веранді й допомагав тітці Мії перебирати ягоди, тобто перебрав десь із десяток, запалив цигарку і вмостився на поруччі, вимахуючи ногами. Потім подражнив Єву-Лотту, що пробігла повз нього до штабу Білих Троянд на горище в пекарні. Взагалі, видко, нудився.
— І не набридає тобі отак байдикувати? — почув Калле тітчин Міїн голос. — Піди прогуляйся до міста або поїдь велосипедом купатися, чи що. До речі, вечорами в готелі бувають танці, чому б тобі не піти?
— Дякую за турботу, люба Міє, — відповів дядько Ейнар, — але мені так гарно тут у садку, що не хочеться нічого робити. Тут я справді зможу відпочити й заспокоїти собі нерви. Мені так гарно й легко на серці, відколи я приїхав сюди!
«Аякже, гарно й легко! — подумав Калле. — Десь так гарно, як гадюці в комашнищі. Чи, бува, не через те, що йому гарно й легко на серці, він не спить ночами й тримає під подушкою револьвера?»
— А скільки я вже, власне, тут живу? — поцікавився дядько Ейнар. — Дні так спливають, що не встигаєш їх рахувати.
— В суботу буде два тижні, — відповіла тітка Мія.
— Оттакої! Не більше? А мені здавалося, що я вже тут цілий місяць. Так, треба вже помаленьку збиратися в дорогу.
«Тільки не тепер, тільки не тепер! — благав тихенько на дереві Калле. — Спершу мені треба з'ясувати, чого ти принишк тут, як заєць у кущах».
Калле так захопився розмовою на веранді, що геть забув про свої обов'язки розвідника Білих Троянд. До тями його вернув шепіт унизу на вулиці. Там стояли Сікстен, Бенка і Йонте й намагалися зазирнути через огорожу. Калле на дереві вони не бачили.
— Євина-Лоттина мама і якийсь тип сидять на веранді, — доповів Сікстен. — Отже, не можна зайти просто у хвіртку. Ми підемо на кладку і зненацька захопимо їх від річки. Вони, напевне, сидять у своєму штабі на горищі.
Червоні Троянди зникли. Калле швиденько зліз із дерева й гайнув до пекарні, де Андерс і Єва-Лотта задля розваги спускалися мотузкою, що залишилася ще від циркової вистави.