— О, за це б я заплатила двадцять п'ять ере! — відповіла Єва-Лотта.
У поліційній дільниці панував лад і спокій. Якийсь поліцай сидів собі й розв'язував кросворд, наче в світі не відбувалося ніяких злочинів. Однак Б'єрка не було.
— Можна бачити поліцая Б'єрка? — спитав Калле й чемно вклонився.
— Він у службовому відрядженні й повернеться аж завтра. А ти мені не підкажеш міфологічне чудовисько з шести літер?
Поліцай кусав олівця й дивився на Калле.
— Ні, я прийшов сюди в зовсім іншій справі, — відповів Калле.
— Еге ж, Б'єрк буде завтра. А жінку-вояка з восьми літер?
— Єва-Лотта, — мовив Калле. — Якраз вісім літер. Дякую, до побачення. Ми прийдемо завтра!
Калле потяг за собою Єву-Лотту.
— Хіба можна розмовляти про поважні речі з диваком, що цікавиться тільки міфологічними чудовиськами! — мовив він.
Єва-Лотта була такої самої думки. Вони вирішили, що нічого не станеться, коли почекати з поліцією до завтра. Адже дядько Ейнар, напевне, цілий-цілісінький лежить собі в постелі.
— А он і Крук стоїть коло годинникової майстерні, — прошепотів Калле. — Ти колись бачила таку пику?
— Дивно, що злодії пильнують один одного, — мовила Єва-Лотта. — Наче в приказці: «Праведникові янгол сон стереже»!
Калле помацав м'язи на руці.
— Але завтра, Єво-Лотто, завтра почнеться смертельна боротьба.
Уже зранку заповідалося на велику спеку. Левкої на грядці в пекаря посхиляли голівки. Вітер ані кивав, і навіть кицька Тусе воліла сидіти в затінку веранди, де Фріда квапливо накривала стіл до сніданку.
Єва-Лотта вбігла ще в нічній сорочці, з пружками від подушки на щоці.
— Ви не знаєте, Фрідо, чи дядько Ейнар уже встав?
Фріда таємниче відповіла:
— Краще спитай, чи він лягав! Так, так! Кажу тобі, Єво-Лотто, що пан Ліндеберг цієї ночі зовсім не лягав спати.
Єва-Лотта витріщила очі.
— Що? Звідки ви знаєте?
— Знаю, бо допіру носила йому окропу голитися. Кімната порожня, а ліжко як я вчора постелила, коли він вийшов, так і стоїть. Адже ввечері йому стало краще.
— Він учора ввечері виходив кудись? Як я вже спала?
— Авжеж! Очевидно, через того листа, що я принесла. О Боже, я забула за сіль і цукор!
— Якого листа? Почекайте, Фрідо, про якого листа ви кажете? — Єва-Лотта схопила Фріду за руку.
— Яка ж ти страшенно цікава, Єво-Лотто! Я не знаю, що то за лист, бо чужих листів не читаю. Просто коло хвіртки стояли якісь два чоловіки, як я ходила вчора ввечері по молоко. І попросили мене передати панові Ліндебергові листа, а я, звісно, й передала. Тоді він миттю видужав. Ось як воно було.
За хвилю Єва-Лотта вже була одягнена, а ще за хвилю прибігла до Калле. Андерс теж уже прийшов.
— Що робити? Дядько Ейнар зник! А ми ж його не заарештували!
Звістка вразила хлопців, як атомна бомба.
— Я так і знав, — промурмотів Андерс. — Немов та щука весною, пам'ятаєте, що спіймалася на гачок, а тоді зірвалась останньої миті.
— Стривайте! Не треба гарячкувати! — гримнув на них Калле, чи пак, знаменитий детектив Блюмквіст, що зненацька вигулькнув і втрутився в розмову. — Треба діяти методично, це єдина рада. Найперше зробимо трус у Ліндеберга, тобто в дядька Ейнара.
Про всяк випадок Калле пішов поглянути, чи не чатують на вулиці Крук або Редіґ. Але варту, мабуть, знято.
— Ліжко не торкане, валізка на місці, — відзначив Калле, як вони прокралися до дядькової Ейнарової кімнати. — Все має такий вигляд, наче він гадає вернутися. Але, може, це тільки хитрощі.
Андерс і Єва-Лотта сиділи на ліжку й понуро дивилися перед себе.
— Ні, він не вернеться, — сказала Єва-Лотта. — Але в нас принаймні лишилися коштовності.
Калле нишпорив по кімнаті, пильно до всього додивляючись. Кошик на сміття. Ну певне ж! Азбука детектива! Там лежали коробки з-під цигарок, кілька зламаних сірників і давня газета. А ще ціла купка дрібних клаптиків паперу. Калле свиснув.
— Зараз будемо розв'язувати загадку. Та ще й яку! — сказав він.
Калле зібрав усі клаптики й розіклав їх перед собою на столі. Андерс і Єва-Лотта зацікавлено підійшли ближче.
— Гадаєш, що це лист? — запитала Єва-Лотта.
— Зараз побачимо.
Калле почав складати клаптик до клаптика — виходили слова.
Звісно, лист! Невдовзі загадка була розв'язана. Три голови напружено схилилося над столом і прочитали:
«Ейнаре, друже!
Ми з Йоменом уже згодились. Будемо ділитися! Звісно, ти повівся по-свинському, і якби ми мали більше часу, то витрусили б із тебе все. Та нехай уже, поділимось. Так буде краще для нас усіх, а надто для тебе. Думаю, ти розумієш мене! Але затям собі, жодних коників! Якщо ти спробуєш і тепер обдурити нас, то наперед попрощайся з життям! Цього разу має бути чесна гра! Ми чекаємо на тебе коло хвіртки. Швиденько неси блискітки, і ми негайно зникнемо! Артур».