А на протилежному даху Калле заклопотано ховав до кишені рогачку.
— Доведеться взяти гроші зі скарбнички й купити Йонте нову лампочку, — винувато сказав він.
Шляхетному лицареві Білої Троянди не личило псувати чуже майно, і Калле сам добре розумів, що повинен відшкодувати збитки.
— Але ж ти розумієш, що іншої ради не було, — сказав він Єві-Лотті.
Єва-Лотта кивнула.
— Звісно, не було. Нашому ватажкові загрожувала небезпека. І Великому Мумрикові також. Конче треба було втрутитись.
У кімнатці Йонте заблимав ліхтарик. Його миготливе світло пробігло по кутках, і Червоні Троянди гірко пересвідчились, що бранця немає.
— Він утік! — вигукнув Сікстен і кинувся до вікна. — Що це за підлий паршивець розбив лампочку? Він міг і не питати. На протилежному даху виднілися дві темні постаті. Андерс посвистом дав знати, що звільнився, і вони лаштувались якнайшвидше відступити.
Ризикуючи життям, Калле і Єва-Лотта кинулись бігти назад. Їм треба було злізти, поки примчать Червоні Троянди. Вони бігли гребенем даху легко й спритно, як тільки можуть бігти дванадцятирічні діти, що виросли на волі.
Ось вони досягли драбини й почали злазити. Перша Єва-Лотта, а за нею — Калле. Старим Ґреном вони тепер не клопоталися, а думали тільки про своїх ворогів. У кімнаті вже не світилося. Очевидно, гість пішов.
— Швидше, я не маю часу, — підганяв пошепки дівчину Калле.
Зненацька завіса зашурхотіла, піднялася, і з вікна визирнув дідусь Ґрен. З несподіванки й переляку Калле пустився драбини й гепнувся на землю, замалим не зваливши Єви-Лотти.
— Невже ти аж так не маєш часу? — глузливо спитала Єва-Лотта.
Вчепившись щосили в драбину, щоб і собі не впасти, вона благально поглянула на дідуся Ґрена. Але той тільки позирнув смутними старечими очима на Калле, що лежав на землі, хапаючи повітря, й сказав смутним старечим голосом:
— Гай-гай, веселі дитячі розваги! Веселі, невинні дитячі розваги, гай-гай!
Єва-Лотта й Калле не мали часу пояснювати докладно дідусеві Ґренові, чого вони вилізли на його драбину. Зрештою, Ґрен, здається, не бачив у цьому нічого незвичайного й неприродного. Очевидно, він розумів, що при веселих, невинних дитячих розвагах часом треба лазити по сусідніх дахах. Калле і Єва-Лотта похапцем попрощалися й кинулись бігти, але Ґрен наче й не помітив того. Він тільки зітхнув і опустив завісу.
У темному завулку за Ґреновою халупою знову зустрілися троє лицарів Білої Троянди. Вони потиснули одне одному руки, і ватажок сказав:
— Чудово впоралися!
Однак треба було тікати, бо здаля, з кінця завулка наростав тупіт. То Червоні Троянди нарешті отямились і жадали помсти.
Мешканці Лупієвої гори, що давно були поснули, тепер схоплювалися, перелякані до смерті.
Спросоння вони нічого не могли збагнути: що там, полювання чи якесь лихо? Та ні, це троє шляхетних лицарів Білої Троянди величезними стрибками мчать нерівною бруківкою, а за п'ятдесят метрів позад них женуться такі самі шляхетні лицарі Червоної Троянди, і їхні стрибки, напевне, такі самі великі, а їхні дзвінкі збуджені голоси не поступаються перед доброю пожежною сиреною.
Відстань між супротивниками не зменшувалася. Білі Троянди кружляли між будиночками, аж у вухах свистіло, і вдоволено всміхалися, як чули Сікстенові гучні нахваляння, що він з ними зробить, коли спіймає.
Калле охопив нестямний захват. Оце-то життя! Не згірше, ніж ловити злодіїв! А надто, що ловити злодіїв можна було хіба що подумки, бо насправді їх начебто й не існувало. А от тупіт ніг переслідувачів позад нього, засапані Андерс і Єва-Лотта, нерівна бруківка, неосвітлені вулички, темні закутки й подвір'я, де можна сховатися, — все це було насправді. Яка ж цікава гонитва! А найприємніше відчувати, як тебе слухається тіло, які прудкі твої ноги та який легкий віддих. Калле біг би так цілу ніч. Він почувався неймовірно дужим. Що там Червоні Троянди — він міг утекти від цілої зграї гончаків, якби треба було!
Йому спало на думку, що було б ще цікавіше, якби переслідувачі гналися тільки за ним — отоді б вони побачили, на що Калле здатний!
— Сховайтеся! — похапцем сказав він Андерсові та Єві-Лотті. — Я їх обдурю!
Андерсові його пропозиція видалася слушною. Щоб обдурити Червоних Троянд, кожен спосіб годився. І коли треба було завернути за ріг, Андерс і Єва-Лотта блискавично шаснули в темну браму і принишкли, затамувавши віддих, хоч були захекані.