Так думав комісар. І ось вони сиділи й чекали на дівчинку. Був ранок, і вона тільки-но встала. Поки поліція чекала, пані Лісандер подала каву зі свіжими булочками. І якраз до речі, бо сердешні поліцаї працювали майже цілу ніч і не мали часу ані поїсти, ані поспати.
Ранок видався чудовий. Після вчорашньої бурі повітря було свіже й чисте, троянди й півонії в пекаревому садку аж сяяли, такі були вмиті, а на старій яблуні, що росла на причілку, весело видзвонювали берестянки та синички. На ґанку приємно пахло кавою. Було справді затишно, аж не вірилося, що ці люди за столом — поліцаї, що вони прийшли сюди зі службового обов'язку і мають викрити вбивство. Такого чудового ранку не хотілося вірити, що злочини взагалі бувають на світі.
Комісар сягнув по третю булочку й сказав:
— Щиро мовити, я не дуже вірю, що дівчинка — здається, її звуть Єва-Лотта? — зможе розповісти нам багато. Не вірю, що її свідчення хоч трохи допоможуть справі. Діти не вміють розважно стежити за всім, що відбувається. В них надто розвинена уява.
— Єва-Лотта вельми розважна дівчинка, — сказав поліцай Б'єрк.
На ґанок вийшов пекар Лісандер. На чолі в нього з'явилася зморшка, що її звичайно не було. Він дуже вболівав за свою улюблену одиначку, а тут ще й довелось дозволити, щоб її мучила поліція.
— Вона зараз прийде, — сказав пекар. — Можна мені бути присутньому?
Подумавши, комісар погодився. З умовою, що пекар не озветься жадним словом.
— Гаразд, залишайтеся. Може й краще, що Єва-Лотта бачитиме коло себе тата, — мовив комісар. — Буде почувати себе спокійніше. А то ще злякається мене.
— Чого б я мала вас лякатися? — почувся від дверей спокійний голос, і Єва-Лотта вийшла на сонце.
Вона поважно дивилася на комісара. Чого б вона мала його боятися? Єва-Лотта не боїться людей, їй завше траплялися приязні, ласкаві люди. Тільки вчора вона збагнула до кінця, що серед них можуть бути й погані. Але ж вона не бачила причини зараховувати до поганих людей комісара. Вона знала, що він сидить тут у службових справах. Знала, що повинна розповісти йому все про ту жахливу подію в Преріях, і приготувалась розповідати. Чого ж тоді їй боятися?
Голова в неї була важка після плачу й глибокого сну. Де й ділася її веселість. Але тепер вона була спокійна, цілком спокійна.
— Доброго ранку, Лізо-Лотточко, — сказав комісар.
— Єво-Лотто, — поправила його дівчинка. — Доброго ранку!
— Еге ж, Єво-Лотточко! Ходи сюди, Єво-Лотточко, сідай, трішки поговоримо. Не довго, а тоді знову підеш гратися своїми ляльками.
І він казав таке Єві-Лотті, що почувала себе страх якою старою, майже п'ятнадцятирічною!
— Я перестала гратися ляльками десять років тому, — заявила Єва-Лотта.
Поліцай Б'єрк мав слушність — очевидно, вона таки розважна дитина! Комісар збагнув, що з Євою-Лоттою треба розмовляти, як з дорослою.
— Ну, розповідай усе, — мовив комісар. — Ти ж була на місці вбив… була вчора в Преріях. Як це сталося, що ти пішла туди сама?
Єва-Лотта стулила губи.
— Цього… цього я не можу сказати, — заявила вона. — Це таємниця. Я була там із таємним дорученням.
— Дитино моя, — сказав комісар, — ми дошукуємося до вбивства і не визнаємо ніяких таємниць. Що тобі треба було вчора коло Садиби?
— Я мала забрати Великого Мумрика, — невдоволено сказала Єва-Лотта.
Довгенько довелося пояснювати, поки комісар утямив, що воно за Мумрик. У поліційному протоколі, складеному після допиту, писалося дуже коротко: «Про себе Лісандер розповідала, що після полудня 28 липня вирушила на громадський вигін на західній околиці містечка забрати так званого Мумрика».
— Ти бачила там кого-небудь? — запитав комісар, коли з'ясував таємницю з Мумриком.
— Так, — відповіла Єва-Лотта, — бачила Ґрена… і ще одного.
Комісар пожвавішав.
— Розкажи докладно, як і де ти їх бачила.
І Єва-Лотта розказала. Як помітила в спину Ґрена, що йшов поперед неї десь метрів за сто…
— Стривай, — перебив її комісар. — Як же ти з такої відстані побачила, що то Ґрен?
— Видно, що ви нетутешній, — сказала Єва-Лотта. — Кожен у містечку впізнав би Ґрена з ходи. Правда, дядьку Б'єрку?
Б'єрк потвердив, що правда.
Єва-Лотта розповідала далі. Як Ґрен звернув на стежку і зник у кущах. І як потім з другого боку надійшов той тип у зелених штанях і теж зник у кущах…