— А прізвища ти випадком не прочитала?
— Ні.
Комісар зітхнув, але потім подумав, що не можна сподіватися, аби все само йшло до рук. Дівчинка й так сказала вже багато важливого. Чого ж він сподівався — що йому миттю назвуть прізвище вбивці?
А все ж він відразу зателефонував до поліційної дільниці й наказав докладно обшукати Прерії. Місце злочину вже якнайдокладніше оглянуто, але папірець могло вітром занести далі. А вексель будь-що треба знайти!
Потім Єві-Лотті довелося розказати, як вона помітила Ґрена. Вона говорила дуже тихо і, видко, ковтала сльози. А її тато опустив голову, щоб не бачити тужливого погляду своєї дитини.
Але скоро вже, певне, їй дадуть спокій. Комісар мав ще до неї лиш кілька запитань.
Єва-Лотта запевняла, що вбивця не міг бути тутешній мешканець, бо вона б його впізнала. І тепер комісар запитав:
— А ти б упізнала його, якби знову побачила?
— Так, — спокійно сказала Єва-Лотта. — Я б упізнала його серед тисячі людей.
— А раніше ти ніколи його не бачила?
— Ні. — Вона трохи завагалась, а тоді додала — Тобто… частково бачила.
Комісар витріщив очі. Скільки несподіванок дав йому цей допит!
— Як це «частково»?
— Я бачила його штани, — неохоче мовила Єва-Лотта.
— Розкажи, будь ласка, докладніше, — промовив комісар.
— А це конче потрібно? — спитала Єва-Лотта.
— Ти ж сама знаєш, що конче. То де висіли його штани?
— Вони не висіли. Вони стирчали з-під завіси. А в них був убивця.
Комісар схопив останню булочку. Він почував, що йому треба підживитися. І подумав, що, мабуть, Єва-Лотта не така розважна, як він спершу гадав. Чи, бува, не фантазує вона?
— Отже, — мовив він, — штани стирчали з-під завіси. З-під чиєї завіси?
— З-під Ґренової, звісно.
— А ти де була?
— Надворі на драбині. Ми з Калле лізли драбиною… О десятій годині вечора в понеділок.
Комісар не мав дітей і тепер дякував Богові, що не мав.
— Що ж ви робили на Греновій драбині в понеділок увечері? — вигукнув комісар, але згадав про те, в що його допіру втаємничено, й додав — Ага, знаю, ви, певне, ганялися ще за якимось Мумриком!
Єва-Лотта майже зневажливо глянула на нього.
— Ви гадаєте, що Великі Мумрики ростуть на кожному кущі? На світі існує тільки один Великий Мумрик, нині і завжди, і навіки-віків, амінь!
І Єва-Лотта розповіла про нічну виправу на Ґренів дах. Нещасний пекар стурбовано хитав головою, слухаючи ту розповідь. А ще кажуть, що спокійніше мати дівчат!
— Звідки ти знала, що то вбивцеві штани? — спитав комісар.
— Я не знала. Якби я знала, то була б його заарештувала.
— Але ж ти кажеш… — сердито заперечив комісар.
— Ні, я потім здогадалася, — відповіла Єва-Лотта. — Бо то були ті самі темно-зелені габардинові штани, що я їх зустріла на стежці.
— То міг бути тільки випадковий збіг, — мовив комісар. — Не слід робити таких квапливих висновків.
— А я й не роблю, — запевнила Єва-Лотта. — Адже я чула, як вони балакали в хаті про векселі, і той, у штанях, сказав: «Зустрінемось у середу. Там, де завше. Візьміть усі мої векселі!» Тож скільки зелених габардинових штанів міг зустріти Ґрен тієї нещасливої середи?
Комісар був переконаний, що Єва-Лотта має слушність. Тепер усе з'ясовано. Все відоме: причина вбивства, час, обставини. Залишилося тільки одне — спіймати вбивцю.
Комісар підвівся й погладив Єву-Лотту по щоці.
— Дуже дякую, — сказав він. — Ти розумна дівчинка. Ти навіть сама не знаєш, як багато нам допомогла. А тепер забудь про те страхіття.
— Спробую, — мовила Єва-Лотта. Комісар звернувся до Б'єрка:
— Тепер треба знайти того Калле, щоб він потвердив Євині-Лоттині свідчення. Де він може бути?
— Тут! — почувся спокійний голос із балкона над ґанком.
Вражений комісар підвів очі й побачив над поруччям дві голови: біляву й чорняву.
Лицарі Білої Троянди не залишають товариша в хвилину поліційного допиту та й інших тяжких випробувань. Як і пекар, Калле й Андерс захотіли бути на допиті. Але вважали за краще не питати дозволу.
Усі газети країни на першій сторінці повідомляли про вбивство й багато писали про Євині-Лоттині свідчення. Прізвища її не згадувано, зате вони дуже вихваляли «розумну дванадцятирічну дитину», що не розгубилася на місці злочину й змогла дати поліції незвичайно важливі свідчення.