— Не одне вже бачили твої очі, о Великий Мумрику! — виголосив він, ще більше, ніж досі, вірячи в Мумрикову таємничу силу.
— Я надумав, де його сховати! — заявив Калле. — В когось із Червоних Троянд.
— Що? — здивувалась Єва-Лотта. — Віддати його добровільно ворогам?
— Ні, — сказав Калле. — Сховати в них так, щоб вони не знали. А як вони нічого не знатимуть, то однаково, що й не матимуть його. Уявіть собі, які вони будуть люті, коли ми їм потім скажемо!
Андерс і Єва-Лотта визнали, що це геніальна думка. Після довгих міркувань вони поклали собі сховати Мумрика в Сікстеновій кімнаті, а отже, негайно піти й набачити відповідне місце.
Вони швиденько спустилися вниз мотузкою, перейшли річку вузенькою кладкою, що її Єва-Лотта спорудила зумисне задля війни Троянд. Так було найближче до Сікстенового гаража.
Вони так прудко бігли до поштаревого садка, що аж засапались. Сікстен, Бенка і Йонте сиділи собі й пили сік. Андерс радісно повідомив, що Єва-Лотта більше не відмовляється носити зброю, отже, як не видно може знову спалахнути війна. Червоні Троянди вельми втішилися тією звісткою. Євина-Лоттина обітниця стати трохи жіночішою дуже засмутила їх усіх, бо вони ще ніколи так не нудилися, як тепер.
Сікстен гостинно запросив ворогів сісти й випити соку, а вороги не чекали, поки їх попросять ще раз. Проте Андерс із гадючим єхидством сказав:
— Чому б нам не випити соку в твоїй кімнаті, Сікстене?
— Тобі сонце в голову вдарило, чи що? — ввічливо спитав Сікстен. — Сидіти в кімнаті, як тут таке свіже повітря?
Довелося пити сік на свіжому повітрі.
— Можна мені поглянути на твою духову рушницю? — за хвилю попросив Калле.
Духова рушниця була найбільшим Сікстеновим скарбом. Вона висіла на стіні в його кімнаті й давно вже всім остогидла, так Сікстен любив її показувати. А Калле вона вже просто в печінках сиділа. Але ж тепер ішлося про інше.
Сікстен засяяв.
— Хочеш поглянути на мою рушницю? Зараз. Він скочив у гараж і виніс рушницю.
— Як? — розчаровано спитав Калле. — Ти тримаєш її в гаражі?
— Еге ж, щоб мати напохваті, — пояснив Сікстен і заходився показувати Калле свій скарб.
Андерс і Єва-Лотта так сміялися, що аж похлинулись, і сік попав їм не в те горло. Єва-Лотта збагнула, що без жіночих хитрощів їм нині не втрапити до Сікстенової кімнати.
Вона позирнула на Сікстенове вікно й невинним голосом мовила:
— У тебе, мабуть, чудовий краєвид з вікна.
— Авжеж, такий, що охнеш.
— Я так і думала, — відповіла Єва-Лотта. — Якби ці дерева не такі високі, то, певне, видно було б і водогінну башту.
— А її й так видно, — мовив Сікстен.
— Певне, що видно, — як завше, підтримав свого ватажка Бенка.
— Аякже, так я тобі й повірила! — сказала Єва-Лотта.
— Брехня, — рішуче заперечили Андерс і Калле. — Башти звідти не видно.
— Аніж дурне балакати, ходімо, я вам покажу таку башту, що у вас очі на лоба полізуть!
І все товариство на чолі з Сікстеном рушило до хати. В прохолодних сінях на підлозі лежав пес шотландської породи. Побачивши дітей, він схопився й загавкав.
— Цить, Беппо, — заспокоїв його Сікстен. — Це просто прийшло троє йолопів, що хочуть поглянути на водогінну башту з мого вікна.
Вони піднялися сходами до Сікстенової кімнати, і господар урочисто повів їх до вікна.
— Дивіться! — гордо вигукнув він. — Я зву її водогінною баштою, хоч, може, по-вашому, то дзвіниця чи щось інше.
— Що, спіймали облизня? — спитав Йонте.
— Справді видно, — мовила Єва-Лотта, глузливо посміхаючись. — Бачу. І ти радий, га?
— Що це означає? — розлютився Сікстен.
— Та нічого. Дивно тільки — цілу башту видно! — Єва-Лотта знову єхидно засміялась.
Андерса й Калле найменше цікавили краєвиди з Сікстенового вікна. Вони стріляли очима по кімнаті, напружено шукаючи Мумрикові відповідного сховку.
— Гарна в тебе кімната, — казали вони Сікстенові, наче не бували там уже сотні разів.
Вони крутилися коло стін, пробували Сікстенове ліжко, наче мимохіть відчиняли шухляди в столі.
Єва-Лотта намагалася будь-що затримати Червоних Троянд коло вікна. Вона показувала на все, що можна було побачити звідти, а побачити можна було багато чого.
На столі стояв Сікстенів глобус. Андерс і Калле одночасно подумали про нього. Звісно, в глобусі! Вони перезирнулися й кивнули один одному.
З попередніх відвідин Андерс і Калле знали, що глобус розкручується на дві половинки. Сікстен не раз знічев'я розкручував його, тому глобус навколо екватора був трохи витертий. Як подивитись на нього, то більша частина Екваторіальної Африки була ще не досліджена — так багато на глобусі виднілося білих плям.