Щоправда, вони дуже ризикували — а що, як Сікстенові заманеться розкрутити глобус і він знайде Мумрика? Андерс і Калле добре це розуміли, але яка ж то війна без ризику?
— Мені здається, що ми вже майже все побачили — багатозначно сказав Андерс Єві-Лотті, і вона полегшено відійшла від вікна.
— Еге ж, дякуємо, що було треба, ми побачили, — заявив Калле, вдоволено посміхаючись. — Ходімо!
— Дод-е? — поцікавилась Єва-Лотта.
— Boв гог-лол-о-боб-у-сос-і, — мовив Калле.
— Чоч-у-дод-о-вов-о! — втішилась Єва-Лотта.
Сікстен люто витріщив на них очі, коли вони заходилися «вовкати», а проте сказав лише:
— Приходьте, коли знову захочете поглянути на водогінну башту.
— Еге ж, ласкаво просимо, — мовив Йонте, глузливо й зверхньо дивлячись на них карими очима.
— Підлі паршивці! — додав Бенка.
Білі Троянди рушили до дверей, що жалібно зарипіли, як їх стали відчиняти.
— А двері тільки рип, а двері тільки скрип, — заспівав Андерс. — Чому ти їх не помастиш?
— Іди додому й помасти собі голову, — мовив Сікстен.
Білі Троянди повернулися до штабу. Сховок знайдено, тепер треба було вирішити, коли і як перенести туди Великого Мумрика.
— Опівночі, як буде місяць уповні, — заявив Андерс замогильним голосом, — Великий Мумрик посяде свої нові покої. І доправити його туди судилося мені!
Єва-Лотта й Калле схвально кивнули. Залізти до Сікстена в кімнату, як він там спатиме, — це ж буде очко на користь Білих Троянд!
— Чудова думка, — сказала Єва-Лотта й пригостила їх шоколадом із великої коробки, діставши її з шухляди.
Останнім часом вона просто купалася в ласощах. Як справедливо писав редактор у своїй статті: «Маленька Єва-Лотта тепер стала дуже популярна і звідусіль дістає подарунки. 1 знайомі, і незнайомі посилають їй цукерки, шоколад, іграшки й книжки — на знак щирої прихильності. Наш дорогий листоноша Петерсон приносить їй вітання від багатьох приятелів, що висловлюють своє співчуття дівчинці, яка несподівано втягнена в таку жахливу трагедію».
— А що ти робитимеш, як Сікстен прокинеться? — спитав Калле.
— Скажу, що прийшов заспівати йому колискової, — спокійно відповів Андерс, — і подивитися, Чи з нього не спала ковдра.
Калле зареготав.
— Слухай, маленька популярна Єво-Лотто, дай мені ще одну шоколадку, й ти станеш принаймні вдвічі популярніша.
До самого вечора вони сиділи на затишному горищі, висновуючи всілякі плани, й ласували шоколадом, аж поки спорожнили коробку. І дуже тішилися, що вигадали нову каверзу Червоним Трояндам. Ох, яка ж усе-таки гарна штука — війна Троянд! Нарешті вони залишили штаб. Треба було, як казав Андерс, «перевірити обставини». А раптом щось трапиться? В найгіршому разі можна зчинити невеличку сутичку з Червоними Трояндами. Вони спустилися вниз мотузкою, і Єва-Лотта мимохіть сказала:
— Гай-гай, веселі дитячі розваги, веселі, невинні…
Вона замовкла й побіліла. Тоді схлипнула й кинулась бігти.
Того вечора вона більше не гралася.
— Цієї ночі я піду! — заявив Андерс через кілька днів.
З різних причин перенести Великого Мумрика в Сікстенів глобус ще й досі не пощастило. По-перше, довелося чекати, як місяць буде вповні: при світлі все здається таким незвичайним і таємничим, та й у кімнаті можна обійтися без ліхтарика. По-друге, останнім часом у поштаря гостювали дві молоді Сікстенові тітки.
— А до хати, напакованої тітками, нема чого й рипатися, — заявив Андерс, як Калле спитав його, чи віднесе він нарешті Мумрика, чи ні. — Бо ж що більше в хаті людей, то більший ризик, — а раптом хтось прокинеться і все зіпсує.
— Еге ж, тітки часом страх як чуйно сплять, — погодився Калле.
І тому Сікстена, на його подив, весь час питали, як поживають його тітки і чи скоро вони поїдуть. Нарешті Сікстен не витримав.
— Чого вам засіли в голові мої тітки! — вигукнув він, як Андерс уже всоте спитав про них. — Заважають вони вам, чи що?
— Та ні, де там! — покірно відповів Андерс.
— Ото ж бо! Мабуть, у понеділок поїдуть. А взагалі шкода, вони мені подобаються, надто тітка Ада.
І поки вони сидять у нас дома й не гасають, як навіжені, містом, то, по-моєму, нікому не заважають.
Після такої відповіді Андерс більше не зважувався питати про них: ще накличе на себе підозру.
Та ось настав понеділок. Андерс сам бачив, як поштарева дружина відпроваджувала своїх сестер до ранкового потягу, а вночі місяць мав бути вповні.