— Великий Мумрик… — Б'єрк трохи почекав з відповіддю. — А Мумрика тут нема.
Діти вражено витріщилися на нього. Як нема? Адже він сам зателефонував, що Мумрик вернувся. Дядько Б'єрк поважно глянув на них.
— Шукайте над землею, — врочисто сказав він. — Нехай пташки небесні покажуть вам шлях! Спитайте ворон, чи не бачили вони шановного Мумрика.
Дитячі личка Троянд засяяли усмішками. А Йонте сказав, аж захлинаючися радощів:
— Чоч-у-дод-о-вов-о! Війна триває!
— Війна триває, — рішуче сказав Бенка.
Єва-Лотта захоплено подивилась на дядька Б'єрка. О, як йому личив мундир! Б'єрк намагався надати поважного виразу своєму по-хлоп'ячому пустотливому обличчю.
— Дядьку Б'єрку, — сказала Єва-Лотта, — якби ви не були такі страшенно старі, то могли б узяти участь у війні Троянд.
— Еге ж, і були б Червоною Трояндою! — сказав Сікстен.
— Ніколи в світі, — заперечив Андерс. — Білою!
— Боронь боже, — сказав Б'єрк. — Такі небезпечні речі вже не для мене. Тиха, спокійна робота в поліції найкраще пасує такому дідуганові, як я.
— Ну що ви, часом треба ризикувати! — сказав Калле й випнув груди.
Через кілька годин після того Калле лежав у своїй улюбленій позі під грушею й розмірковував, що означає ризикувати. Він заглибився в свої роздуми, втупивши очі в хмари, що пливли по небі, і майже не помітив, як його уявний співрозмовник тихенько наблизився й сів коло нього.
«Я чув, що пан Блюмквіст знову спіймав злочинця», — улесливо сказав він.
Калле Блюмквіст раптом розсердився.
«Невже? — вигукнув він, злісно дивлячись на свого уявного співрозмовника, що його ніяк не міг спекатися. — Не меліть дурниць! Нікого я не спіймав. Його поліція спіймала, бо то її справа. Ніяких убивць я не збираюсь ловити. І взагалі, я думаю кинути криміналістику. Через неї виходить самий лише клопіт».
«А я гадав, що пан Блюмквіст любить ризикувати», — мовив уявний співрозмовник, і, як щиро казати, в голосі його забриніла образа.
«Наче я й так не ризикую, — відповів знаменитий детектив. — Юначе, якби ви тільки знали, що таке війна Троянд!»
Зненацька його роздумам перешкодили: тверде, зелене яблуко луснуло Калле по голові. Метикуватий детектив відразу збагнув, що зелене яблуко не могло впасти з груші, й подивився, хто його вдарив.
Коло огорожі стояли Андерс і Єва-Лотта.
— Вставай, сплюхо! — гукнув Андерс. — Ми йдемо шукати Мумрика!
— І знаєш, що ми думаємо? — сказала Єва-Лотта. — Певне, дядько Б'єрк сховав його на дозірній вежі в парку. Там завше повно ворон!
— Червоні Троянди вб'ють нас, якщо ми перші посядемо Великого Мумрика, — сказав Андерс.
— Авжеж, уб'ють, — погодився Калле. — Але ж часом треба ризикувати!
Калле позирнув на свого уявного співрозмовника. Чи втямив той, що можна ризикувати й без кримінальних справ? І помахав рукою симпатичному юнакові, що дивився на нього ще захопленіше, ніж досі.
Калле помчав до Андерса та Єви-Лотти, тільки засмаглі ноги замигтіли по траві. А його уявний співрозмовник зник без сліду, зник тихо, непомітно, мов його поніс із собою легенький літній вітрець.
КАЛЛЕ БЛЮМКВІСТ І РАСМУС
— Калле, Андерсе, Єво-Лотто! Ви там? Сікстен задер голову: чи не вигляне з вікна на горищі котрийсь із лицарів Білої Троянди й не озветься до нього?
— Чому вас там немає? — і собі спитався Йонте, коли в штабі Білих Троянд не виявилося жадних ознак життя.
— Вас справді нема? — ще раз гукнув Сікстен, уже нетерпляче.
У вікні на горищі з'явилася білява голова Калле.
— Ні, нас тут нема, — поважно відповів він. — Ми тільки прикидаємося, що ми є.
Сікстен пропустив повз вуха ту вишукану іронію.
— Що ви там робите? — поцікавився він.
— А ти як гадаєш? — відповів Калле. — Що ми граємось у тата, маму й дитину?
— Від вас усього можна сподіватися, — сказав Сікстен. — Єва-Лотта й Андерс також там?
У вікні поряд із Калле з'явилося ще дві голови.
— Ні, нас також нема, — мовила Єва-Лотта. — А чого вам треба, Червоні?
— Тільки постукати по ваших довбешках, — лагідно сказав Сікстен.
— І запитати, що діється з Великим Мумриком, — підхопив Бенка.
— Чи нам треба чекати ціле літо, поки ви щось надумаєте? — спитав Йонте. — Ви його вже сховали чи ні?