Я спльовую налізлу в рот дорожню пилюку. Внизу під пагорбами вартує дерев'яний готель, кілька столів винесені на ганок, що виходить на річку, і збитий з грубо оструганих дощок. Ще кілька столів стоять в саду поруч із будинком.
Прощай, на сьогодні досить, я прибув.
Я спустився з пагорба і виявив колонку біля дальнього кінця будівлі готелю. Там, під струменем води я вимив обличчя і руки.
Ліве передпліччя все ще саднить, і в тому місці, де до нього приклалася Ясра, шкіра була запалена.
Потім я пройшовся до ганку і зайняв невеликий столик, заклично помахавши служниці, яку побачив усередині будинку. Трохи згодом вона принесла мені вівсянку, сосиски, яйця, масло, суничне повидло і чай. Я попросив повторити і швидко покінчив з усім цим. Коли я розправився з другою порцією, до мене повернулося відчуття норми, і я став жувати вже повільніше, насолоджуючись їжею і дивлячись на протікаючу мимо річку.
Так несподівано закінчився цей день. Я передчував задоволення від подорожі без особливої мети, довгі ліниві канікули, адже моя робота була завершена. На шляху стояла лише дріб'язкова справа П, і я не сумнівався, що з ним-то я швидко впораюсь.
І ось я сиджу тут, все виразніше розуміючи, що вплутався в якусь дуже небезпечну і вельми незвичайну справу. Причому зовсім не розуміючи, в чому ж все-таки справа. Допиваючи другу чашку чаю і насолоджуючись свіжістю сонячного ранку, який поступово розводив свої пари, я міг би потрапити під гіпноз помилкового відчуття спокою і миру, але я знав, що це почуття швидкоплинне. Тепер для мене не буде справжнього спокою, справжнього відпочинку. Озираючись на події вчорашнього дня, я зрозумів, що не можу більше довіряти своїм миттєвим реакціям. Пора було думати над яким-небудь планом.
В першу чергу в мій список невідкладних справ я включив визначення особистості П і його усунення, але ще раніше стояло визначення мотивів.
Виразно і безповоротно кануло в небуття моє припущення, що я маю справу з примітивним психопатом. П явно діяв за чітким планом, обдумано, і при цьому володів деякими вельми незвичайними можливостями і здібностями.
Я почав планомірне прочісування мого минулого, вибираючи ймовірних кандидатів. Мабуть, я міг би назвати кілька персон, цілком здатних влаштувати все, що зі мною сталося, але не міг з упевненістю сказати, хто саме з них настільки недружелюбно ставиться до мене. І все ж в щоденнику Мелмана згадувався Амбер. Таким чином, теоретично, вся ця справа відразу перетворювалося в діло сімейне, і я був просто зобов'язаний повідомити про нього інших, але це було б майже те ж саме, що попросити допомоги, здатися, визнати, що я не в змозі залагодити свої власні неприємності. Загроза моєму житті — це було моє особисте діло. І Джулія… Це було теж моя особиста справа. За це я повинен помститися особисто. Мені необхідно було ще подумати.
Колесо-Привид?
Я затримався на цій думці, залишив її, потім знову до неї повернувся.
Колесо-Привид… Ні.
Не випробуване, все ще в процесі доведення…
І спливло воно у мене в свідомості тільки тому, що це була моя особиста іграшка, моє головне досягнення в житті, мій сюрприз для всіх решти.
Я просто намагаюся знайти найлегший вихід з положення. Але мені необхідні додаткові дані, щоб вкласти їх у нього, а отже, потрібно було добути ці дані.
Колесо-Привид. В даний момент я гостро потребував нової інформації. У мене були Карти і щоденник, але грати з Картами я більше не мав наміру, тим більше, що перша ж спроба виявилася своєрідною пасткою. Найближчим часом я вивчу щоденник, хоча первісне враження підказувало мені, що я навряд чи дізнаюся з нього ще щось корисне.
Записи Мелмана носили занадто суб'єктивний характер. Мені слід було повернутися до нього додому, щоб як слід оглянути квартиру, на випадок, якщо я пропустив що-небудь істотне. Потім… мені необхідно зв'язатися з Люком і з'ясувати, чи не може він повідомити мені щось нове — значення може мати саме дрібне зауваження. Так…
Я зітхнув. Ще якийсь час я сидів і дивився на річку, допиваючи чай.
Потім я провів Фракіра над пригорщею грошей і відібрав достатню кількість трансформованих ним знаків, щоб вистачило заплатити за їжу.
Пора було бігти назад.
5
Неспішно підтюпцем я біг уздовж вулиці, зупинившись лише навпроти своєї машини. Я насилу її впізнав.
Кузов був рясно покритий пилом, попелом і слідами висохлого посліду. Як довго я був відсутній? Я ще не намагався прикинути тимчасової диференціал між цим місцем і тим, де я побував, але машина моя мала вид, немов простояла тут принаймні місяць, хоча все ніби було цілим. Ніхто не спробував розбити скло або…