— У певному сенсі — так.
— Здаюсь, — відповів я, похитавши головою. — Щоб відповісти на ваше питання, потрібен хтось розумніший мене. Інтелектуальна власність — це дуже підступна область правових відносин. Я не знаю, що він вам продає, і я не знаю, де він цю продукцію бере. Він багато їздить по країні, але навіть якщо б я знав побільше, то все одно навряд чи зміг би сказати, яке ваше юридичне становище.
— А я нічого й не очікував більше того, що ви повідомили, — відповів він, посміхаючись мені.
Я посміхнувся у відповідь.
Він кивнув і підвівся.
— Так, ще одне питання, якщо можна, — він несподівано обернувся.
— Так?
— Він ніколи не згадував такі назви, як Амбер або Двір Хаосу? — безпристрасно промовив він.
Він пильно дивився мені в очі.
Він не міг не помітити моєї реакції яку, якщо думати зовсім логічно, витлумачив невірно. Я вирішив, що він упевнений, ніби я збрехав, хоча я відповів йому щиру правду.
— Ні, ніколи не чув. А чому ви запитуєте?
Він похитав головою, поставив свій стілець на місце і відійшов на крок від столика. Він знову посміхнувся.
— Це неважливо. Дякую вам, містере Корі. НУС ДХАБЗХУН ДХУІЛШАЛ.
І він майже бігом зник у дверях.
— Почекайте! — Крикнув я йому вслід так голосно, що на мить всі присутні в барі замовкли і повернули голови в мою сторону.
Я підвівся з-за столу і мав намір вже кинутися слідом за незнайомцем, коли почув, що мене кличуть.
— Гей, Мерль, не тікай! Я вже тут!
Я обернувся. Люк якраз увійшов у двері за моєю спиною. Його волосся було ще вологим після душу. Він підійшов, поплескав мене по плечу і всівся на стілець, який тільки що звільнив Мартінес.
Коли я теж сів, він кивнув на мій напівпорожній кухоль.
— Мені б, мабуть, теж не завадив один, але повний. Боже, як мені хочеться пити! А куди це ти попрямував, коли я увійшов?
Я відчув, що описувати зустріч, яка тільки що завершилася, тим більше її дивне закінчення мені зовсім не хочеться. Очевидно, Люк не встиг помітити Мартінеса.
Тому я відповів:
— Я? В кімнату для чоловіків.
— Це в інший бік, — сказав Люк, кивнувши в тому напрямку, звідки він тільки що прийшов. — Я якраз тільки що пройшов повз неї.
Його погляд зупинився на моїй руці.
— Слухай, та це ж…
— Так, — сказав я. — Ти забув це кільце в мотелі, і мене просили передати його тобі, коли я одержав твого листа. Зараз, одну хвилинку…
Я потягнув за кільце, але воно зовсім не поспішало покидати мій палець.
— Ніби як застрягло, — усміхнувся я. — Забавно. А наділося воно досить вільно…
— Напевно, у тебе злегка розпухли пальці, — зауважив він. — Це іноді трапляється при зміні тиску. Адже ми досить високо.
Він підкликав офіціантку і замовив пиво, а я продовжував тим часом крутити кільце.
— Я підозрюю, що мені доведеться тобі ним поступитися, — посміхнувся Люк. — Не турбуйся, дорого я не візьму.
— Подивимося, — сказав я. — Почекай мене хвилину.
Він розслаблено підняв руку і махнув, а я попрямував у вищезазначену кімнату для чоловіків.
Там нікого крім мене не виявилося, тому я вимовив кілька слів, які звільняють Фракіра від простого заклинання, яке я на нього наклав ще в літаку. Послідувала негайна серія пульсацій.
Перш, ніж я встиг вимовити наступну команду, Фракір замиготів, став виразно видний, потім обвив мою долоню і палець, на якому сиділо вперте кільце. Я з цікавістю спостерігав за розвитком подій.
Палець потемнів і заскиглив від неослабного тиску Фракіра.
Потім швидко настало полегшення, після чого на моєму пальці з'явилася темна спіраль, начебто різьблення на гвинті.
Я вловив ідею і почав згвинчувати кільце по спресованій різьбовидній плоті пальця. Фракір заворушився, немов намагаючись скоріше зірвати з пальця кільце, і я ласкаво доторкнувся до нього.
— Добре. Дякую, — сказав я йому, — повертайся.
Здається, послідувало секундне вагання, але все ж мого бажання виявилося достатньо і без більш формальної команди.
Він відступив, знову зімкнувся навколо мого зап'ястя, а потім згас.
Я належним чином завершив відвідання чоловічий кімнати і повернувся в бар. Я подав Люку кільце і сьорбнув порядний ковток з кухля.
— Як це тобі вдалося його зняти? — Запитав з цікавістю Люк.
— Шматочок мила, — лаконічно відповів я.
Він загорнув кільце в серветку і поклав у кишеню.
— Схоже, мій бізнес з його продажем зірвався, — зітхнув Люк.
— А хіба ти не носиш його?
— Ні, це подарунок. Знаєш, я не очікував, що ти з'явишся тут. Я думав, що ти мені подзвониш, коли отримаєш записку, і ми домовимося про майбутньої зустрічі.