Він узяв пригорщу горіхів з вази, що з'явилася на столі за час моєї відсутності.
— Але це добре, що ти прилетів. Хто знає, коли ще ми могли б зустрітися. Розумієш, деякі мої плани почали вимагати більш швидких дій, ніж я припускав, і ось про це-то я і хотів з тобою поговорити.
Люк повернув мені кивок.
Я ще в туалеті вирішив поки утриматися від обговорення зустрічі з Мартінесом і того, що він говорив і мав на увазі.. Хоча з розмови з Мартінесом у мене і не склалося враження, що його справа зачіпає якісь мої інтереси, я все ж відчував себе більш впевнено в розмові з людьми, навіть з друзями, якщо я володів деякою інформацією в той час, коли вони про це не здогадувалися. Тому я вирішив поки притримати цю, поки ще не цілком ясну для мене інформацію, для себе.
— Отже, є пропозиція — як люди цивілізовані, ми повинні відкласти всі важливі розмови до тих пір, поки не пообідаємо, — оголосив Люк.
Він повільно відривав шматочки від своєї серветки.
— Давай відправимося кудись, де ми зможемо спокійно поговорити.
— Непогана ідея, — погодився я. — А тут ти не хочеш пообідати?
Він похитав головою.
— Тут я вже бував. Загалом, тут непогано, але мені хочеться різноманітності. Знаєш, тут за рогом є вельми пристойне містечко. Якщо не заперечуєш, я сходжу і дізнаюся, чи є у них вільний столик.
— Звичайно.
Він допив одним ковтком пиво і покинув бар.
Я знову поринув у роздуми.
Що за диявол, ким же насправді був цей Мартінес? Дізнатися це було більш ніж необхідно, тому що не викликало жодного сумніву, що Мартінес зовсім не той, за кого він намагається себе видати. Останні слова він вимовив на тари, моєю рідною мовою. І ця згадка про Амбер… Як це могло бути, я поняття не мав. Я проклинав власну самовпевненість, інертність, яка дозволила П так довго керувати ситуацією. Мені і в голову не приходило, що ситуація може дійти до настільки плачевного і моторошно заплутаного стану.
І заслужено тобі, подумав я. Але все-таки такий поворот справи мені зовсім не подобався.
— Все в порядку, — раптом пролунав голос Люка.
Він з'явився з-за рогу, вийняв з кишені кілька монет і кинув їх на стіл.
— Готово, — столик замовлено. Допивай і пішли.
Я допив пиво і піднявся. Люк провів мене по коридору назад в хол готелю, потім до виходу з іншого боку.
Зовні пахнув вечір. Ми перетнули майданчик автостоянки, вийшли на доріжку тротуару, ведучого уздовж Гваделупа-стріт, яку незабаром перетнула авеню Аламеда.
Ми двічі перейшли вулиці, минули велику церкву, потім звернули за кут. Люк показав на ресторан під назвою «Ла Тертулія» по інший бік вулиці неподалік від нас.
— Ось і він.
Ми перетнули вулицю, минули велику церкву. Увійшли в зал.
Це виявився іспанський ресторан, досить елегантно і в солідному стилі оформлений. Ми замовили глек сангрії, хлібний пудинг і багато чашок кави, свято дотримуючись нашої умови відкласти всі серйозні справи на потім.
Поки ми обідали, Люка двічі вітали проходячі мимо люди. обидва зупинялися біля нашого столика, щоб обмінятися привітаннями.
— Схоже, що ти багатьох знаєш в цьому місті, — зауважив я трохи згодом.
Люк посміхнувся.
— Я тут часто буваю у справах.
— Справді? На вигляд це не дуже велике місто.
— Так, згоден, але, знаєш, це враження оманливе. Як не як, це столиця штату. І наша продукція тут непогано купується.
— І ти часто сюди навідуєшся?
— Так.
Він кивнув.
— Це одна із самих гарячих точок в моєму діловому маршруті.
— А як це тобі вдається провертати такі справи, одночасно прогулюючись по горах?
Він підняв голову, відірвавшись від бойового розташування посуду на нашому столику, і посміхнувся.
— Мені конче знадобилося трохи відпочити, — зніяковіло сказав він. — Знаєш, я втомився від нескінченних міст, контор… Потрібно було піти й трохи побродити на природі, інакше я б просто не витримав. Власне, це одна з моїх справ у цьому місті. Справи, а потім — тут в окрузі так багато прекрасних місць…
Він сьорбнув кави.
— Знаєш, — раптом сказав він, — я хочу тобі запропонувати проїхатись у таку чудову ніч, щоб ти міг сам відчути те, про що я говорю.
— Звучить дуже привабливо, — відповів я, відшукуючи поглядом нашого офіціанта. — Але чи не занадто пізно? Ми нічого не побачимо в такій темряві.
— Що ти! Тут такі зірки, а потім — скоро зійде місяць. Повітря тут без жодних перебільшень кришталево чисте. Я раніше думав, що це просто художній образ, як говориться, але тут переконався, що таке справді буває. Та ти скоро сам все побачиш!