— Що?
— Розумієш, я розповідав тобі все, майже в точності так, як уже розповідав Біллу. Це для мене немов вивчений напам'ять вірш. Але про одну річ я Біллу не розповів, бо там і в той момент вона не здалася мені гідною уваги. Я навіть міг би взагалі про неї забути, але те, що ти розповів мені про снайпера-убивцю, змусило мене згадати про неї. Ти казав, що батькові колись вдалося винайти замінник пороху для наших місць.
— Повір мені, про це у нас досі усі пам'ятають.
— Так от… У мене в кишені лежать два патрони, які я знайшов в розвалинах згорілого складу, де була майстерня Мелмана.
— І?..
— У них не порох, а щось інше, якийсь рожевий порошок. Він навіть не горить. У всякому разі там, на Відображенні Земля.
Я дістав з кишені один патрон.
— Схоже, що це тридцятий калібр, — зауважив Рендом.
— Так, я теж так думаю, — кивнув я.
Рендом піднявся і потягнув за позолочений шнур, що висів поруч з однією з книжкових полиць.
До того часу, коли він повернувся на своє місце, в двері постукали.
— Заходьте, — крикнув Рендом.
Увійшов слуга в лівреї, молода людина, блондин.
— Щось ти занадто швидко, — пробурчав Рендом.
У молодої людини був здивований вигляд.
— Пробачте, Ваша Величносте, я не зрозумів…
— А що тут розуміти? Я подзвонив, ти прийшов.
— Сер, я на чергуванні в житлових апартаментах. Мене послали, щоб повідомити вам, що вас чекають до обіду.
— Ах он як… Передайте, що я скоро буду, як тільки поговорю з тим, кого викликав.
— Добре, сер.
Коротко поклонившись, молодий чоловік пішов.
— Мені здалося, що він з'явився занадто швидко, щоб… — пробурмотів Рендом.
Трохи згодом з'явився інший слуга, не такий молодий і менш елегантно одягнений.
— Рольф, ти не міг би сходити вниз, в збройову і переговорити з черговим? — Сказав Рендом. — Попроси його оглянути ту колекцію рушниць, з якими з'явився біля Колвіра Корвін в той день, коли помер Ерік. Нехай він відшукає там для мене тридцятий калібр у хорошому стані, почистить його і пришле сюди. Ми поки підемо обідати, а рушницю ти можеш поставити ось тут, в кутку.
— Тридцятий калібр, сер? Я правильно зрозумів?
— Так.
Рольф пішов. Рендом піднявся, поклав мій патрон в кишеню і вказав на двері.
— Ходімо, пообідаємо.
— Непогана ідея.
За обіднім столом нас зібралося вісім: Рендом, Жерар, Флора, Білл, Мартін, якого викликали цим же днем, але дещо раніше, ніж мене, Джуліан, який щойно прибув з Ардена, Фіона, яка теж зовсім недавно явилася звідкись здалеку, і я сам. Вранці повинен був з'явитися Бенедикт, а сьогодні ввечері, але пізніше — Льювілла.
Я сидів ліворуч від Рендома, Мартін — праворуч. Я вже давно не бачив Мартіна, і мені було страшенно цікаво дізнатися, чим він займався, але атмосфера за столом не розташовувала до бесіди. Варто було кому-небудь відкрити рот, як інші виявляли до його слів незвичайно гостру увагу, яка далеко виходила за межі звичайної ввічливості.
Мені це здалося досить неприємним, та й Рендом, як мені здалося, теж нервував, бо послав за дроппом Ма-Панцьо, придворним блазнем, аби той заповнював відрізки гнітючої тиші.
Спочатку дроппу довелося нелегко. Він став жонглювати різними стравами, поїдаючи їх у міру проходження цього процесу. Потім по черзі образив всіх нас. Після цього він почав свою чергову програму, яка здалася мені вельми забавною.
Білл, який сидів ліворуч від мене, неголосно зауважив:
— Я досить знаю тари, щоб розуміти більшу частину того, що відбувається. Це програма Джорджа Карліна! Звідки це тут?
— Розумієш, як тільки жарти у дроппа починають повторюватися, Рендом посилає його за репертуаром в різні Відображення, збирати новий матеріал, — пояснив я. — І, як я розумію, дропп нерідко навідується в Лас-Вегас. Рендом іноді теж складає йому компанію — пограти в карти.
Через деякий час дроппу і справді вдалося нас небагато розворушити, часом став лунати сміх, обстановка стала не такою натягнутою. Коли ми перейшли до вин і напоїв, стало можливим почати окремі бесіди між сусідами, що і сталося. Майже негайно ж на моє плече опустилася важка рука. Жерар, повернувшись боком, відкинувся в своєму кріслі.
— Мерлін… я радий бачити тебе знову. Слухай, коли випаде нагода, я хотів би поговорити з тобою наодинці.
— Звичайно, — відповів я. — Але одразу після обіду нам з Рендомом треба залагодити одну невелике справу.
— Коли буде можливість, — повторив Жерар.
Я кивнув.
Кілька секунд потому я відчув, як зі мною хтось намагається зв'язатися через Карту.