На зворотному шляху в Палац, де нас чекали поминки, я по суті справи вперше замислився над тим, якою мірою і яким чином пов'язані мої особисті неприємності та проблеми всіх нас, а те, що такий зв'язок існував, я відчував.
А Мег Девлін? Цілком імовірно, що вона дещо знала про все це.
Що ж, чоловік — чоловіком, вирішив я, але ми з нею повинні ще обов'язково зустрітися.
Пізніше, у великому обідньому залі, серед гулу розмов, дзвону і стуку посуду і столових приладів, мені раптом прийшла в голову думка про одну туманну версію, і я вирішив негайно її перевірити.
Вибачившись і позбувшись, хоча і привабливого, але крижаного сусідства з Вінтою Бейль, третьою дочкою якоїсь знатної особи і нібито останньої коханки Каїна, я пробрався до дальнього кінця залу, де невелика група людей оточувала Рендома.
Я простояв там кілька хвилин, придумуючи спосіб втрутитися в розмову, перш ніж він помітив мене. Тоді Рендом тут же підійшов до мене і учепився за мій рукав.
— Мерлін, — сказав він, — зараз у мене немає часу, але я хочу, щоб ти знав — наша бесіда не закінчена. Пізніше, сьогодні ввечері, я хочу з тобою зустрітися, як тільки звільнюся. Заради бога, нікуди не зникай, поки ми не поговоримо, добре?
Я кивнув.
Рендом вже почав відвертатися, маючи намір повернутися в своє коло.
— А поки що… — Сказав я, — чи можу я задати маленьке питання?
— Валяй, — погодився він.
— На Відображенні-Земля, звідки я нещодавно повернувся, знаходяться наші амберіти, всякого роду агенти?
Він похитав головою.
— У мене там агентів немає, і я не думаю, щоб вони були у когось іншого. У мене є там знайомі, але всі вони місцеві, як, скажімо, Білл.
Його очі звузилися.
— З'явилося щось нове? — Стишивши голос, запитав він.
Я знову кивнув.
— Важливе?
— Можливо.
— Я хотів би дізнатися про це зараз же, але доведеться трохи почекати, поки нам вдасться поговорити.
— Я розумію.
— Я пришлю за тобою, — сказав він, плеснув мене по плечу і повернувся в свою компанію.
Єдине пояснення для Мег Девлін, яке я міг придумати, було спростовано. І відправитися на зустріч з нею відразу після обіду я не міг.
Довелося втішити себе новою тарілкою з їжею.
Через якийсь час у залі з'явилася Флора, оглянула це людське скупчення, потім пробралася до мене і присіла поруч, біля вікна.
— С Рендомом зараз поговорити наодинці неможливо, — констатувала вона.
— Ти права, — відповів я. — Чим тебе пригостити? Що-небудь вип'єш або з'їси?
— Поки що ні. Але, можливо, ти мені можеш допомогти. Адже ти чарівник.
Мені такий початок з біса не сподобався, але нічого іншого не залишалося як запитати:
— А в чому власне проблема?
— Бачиш, я зайшла до Блейз, щоб запитати, чи не бажає він спуститися в зал і приєднатися до нас, але він зник.
— Хіба двері не були замкнені? Переважна більшість місцевих жителів не допускає такої недбалості.
— Та ні, були. Зсередини. Отже, він кудись козирнув. Коли він мені не відповів, я була змушена увірватися в кімнату силою — адже на нього вже один раз робили замах.
— І що ж тобі потрібно від чарівника?
— Ти можеш його знайти?
— Карти не залишають слідів, — відповів я сухо. — Але якби я навіть і міг відшукати його, я зовсім не впевнений, що став би цим займатися. Він сам знає, що робить, і, отже, хоче, щоб його залишили в спокої.
— Ну, а якщо він замішаний? Він і Каїн в минулому були по різні боки…
— Якщо він замішаний у чомусь небезпечному для нас, то буде тільки краще, якщо він пішов.
— Значить, ти не можеш допомогти… або не хочеш?
Я мовчки кивнув.
Потім додав:
— І те, і інше, напевно. До речі, як ти думаєш, чи не повинно рішення про його пошук виходити від Рендома, а?
— Можливо.
— Я пропоную тобі тримати цю новину при собі, поки ти не поговориш з Рендомом. Немає необхідності породжувати безпідставні розмови. Або, якщо хочеш, я сам можу передати це Ренді. Я повинен з ним зустрітися і переговорити сьогодні ввечері.
— Про що?
От тобі й раз!
— Не знаю точно, — ухильно відповів я. — Він хоче мені щось розповісти або, навпаки, розпитати.
Вона уважно подивилася на мене.
— Але ж ми з тобою ще не встигли перекинутися слівцями, ти не забув? — Сказала вона після тривалої паузи.
— Здається, ми зараз саме цим і займаємося, чи не так?
— Ну гаразд. А чи можу я довідатися про твої неприємності в одному з твоїх улюблених Відображень?
— Чому б і ні? — Посміхнувся я.
Я почав переказ проклятої історії по черговому колу. Мене втішало тільки одне — це, мабуть, було вже в останній раз. Як тільки Флорі все стане відомо, відомості моментально поширяться і до всіх інших.