— Яка муха тебе вкусила, Люк… тобто Рінальдо? В чому справа? Через чого ця вендета?
— Я почав з Каїна, — продовжував він, — тому що саме він убив мого батька.
— Я не знав…
Я дивився на застібку у вигляді фенікса у нього на грудях.
— Я не знав, що у Бранда був син, — вимовив я нарешті.
— Тепер будеш знати, старий приятель! Ось чому я не можу відпустити тебе і змушений тримати в цій темниці. Щоб ти не попередив решту.
— У тебе нічого не вийде з цієї затії.
Він кілька секунд мовчав, потім знизав плечима.
— Перемога чи поразка, але я повинен спробувати.
— Але чому саме тридцятого квітня? — Раптово згадав я. — Поясни мені.
Він в останній раз наліг на валун.
— Це день, коли я дізнався про смерть мого батька.
Валун встав на призначене йому місце, повністю заблокувавши отвір.
Почулися швидкі удари молотка.
— Рінальдо!
Він не відповів.
Я бачив його тінь крізь напівпрозорий камінь. За хвилину він випростався, а потім зник з виду.
Я почув стукіт його каблуків по каменю зовні.
— Рінальдо!
Він знову не відповів, і я почув кроки, що віддалялися.
Я відраховую дні по тому, як темніє і знову світлішає блакитний мінерал стін.
Минуло вже більше місяця в моїй в'язниці, хоча я не знаю, наскільки повільно або швидко тече тут час по відношенню до інших Відображень.
Я обійшов усі зали та каверни цієї величезної печери, але не виявив виходу назовні.
Карти мої тут безсилі, навіть ті, фатальні, знамення долі…
Магія тут безсила, обмежена стінами кольору каменя на персні Люка.
Мені починає постійно здаватися, що втеча в божевілля краще, ніж ось таке положення, але розум мій не підкорявся цій слабкості. Занадто багато загадок не дає мені спокою…
Мартінес…
Мег Девлін і моя озерна леді…
Але чому?
І чому всі ці роки ми провели разом — я і Люк, чи Рінальдо, мій ворог?
Я повинен знайти спосіб попередити інших. Якщо йому вдасться нацькувати на них Колесо-Привид, тоді мрія Бранда — мій кошмар помсти — Буде приведений у виконання і стане реальністю.
Тепер я розумію, що наробив безліч помилок.
Навіть занадто…
Прости мене Джулія. Я знову і знову буду міряти мою темницю кроками. Повинна ж бути діра в блакитнуватій логіці, оточуючій мене, проти якої я шпурляю мій розум, мої крики, мій гіркий сміх.
Вниз по коридору, по тунелю вгору…
Блакить всюди, з усіх боків.
І Відображення не в силах мені допомогти.
Тут немає Відображень.
Я, Мерлін, в'язень, син Корвіна Зниклого, і моя світла мрія звернена проти мене самого.
Я блукаю своїй темниці, як власний привид.
Я не можу допустити, щоб все так скінчилося.
Можливо наступний тунель, або наступний…
