— Замкнемо двері.
— Ні, так не годиться… О, ми братимемо з них додаткову плату!
Торн знову засміявся, потішений її гарним настроєм.
— Погляньте сюди, — й далі пустувала Кетрін. — Ви бачите, як президент врізає свою дружину!
— Кеті!..
— Кеті та Джері бавляться в ліжечку. Старий Лінкольн перевертається в домовині.
— Що це на тебе напало? — спитав Торн, намагаючись угамувати дружину.
— Ти!
Кетрін дзвінко засміялася, і Торн приєднався до неї. І весь минулий день, і цей вечір були саме такі, про які вони завжди мріяли.
Наступний день також почався чудово. На дев’яту годину ранку Торн уже зібрався їхати до собору й весело спустився до вітальні.
— Кеті! — гукнув він.
— Я ще не готова! — озвавсь її голос із ванної.
— Ми спізнимося.
— Напевне.
— На нас чекатимуть, отож поквапся.
— Стараюсь як можу.
— Деміена вже одягли?
— Сподіваюся, що так.
— Нам не можна спізнюватись.
— Попроси місіс Гортон приготувати грінки.
— Я не хочу снідати.
— А я хочу.
— То поквапся, будь ласка.
Гортон уже підігнав лімузин до під’їзду. Торн вийшов на ганок і жестом попрохав його ще трохи зачекати, а тоді швидко повернувся в дім.
За кілька хвилин Кетрін вийшла зі своєї кімнати, зав’язуючи поясок на ошатній білій сукні, й рушила до дитячої, гукаючи:
— Ходімо, Деміене! Всі вже готові!
У кімнаті хлопчика не було. Кетрін побула хлюпіт води у ванній, швидко пройшла туди й аж скрикнула від обурення: Деміен усе ще сидів у ванні, і місіс Бейлок спокійнісінько купала його.
— Місіс Бейлок, — сердито сказала Кетрін, — я ж просила вас, щоб хлопчик був одягнений не пізніш як…
— Якщо ви не проти, мем, то я гадаю, що йому краще буде погуляти в парку.
— Я казала вам, що ми збираємося взяти його з собою до церкви!
— Церква — то зовсім не місце для малої дитини, та ще й такого погідного дня.
Жінка всміхалася. Вона вочевидь не розуміла, що з нею не жартують.
— Ви вже даруйте, — Кетрін намагалася говорити спокійно, — але нам дуже важливо бути в церкві вчасно.
— Хлопчик ще замалий для церкви. Він буде там капризувати, — стояла на своєму місіс Бейлок.
— Ви, здається, не розумієте мене, — рішуче сказала Кетрін. — Я хочу, щоб він поїхав з нами до церкви.
Місіс Бейлок, ображена її тоном, уся напружилась. Хлопчик теж занепокоївся і посунувся ближче до няньки, тимчасом як вона, сидячи біля ванни, дивилася знизу вгору на його матір.
— Він уже бував у церкві? — спитала місіс Бейлок.
— Я не розумію, яке це має значення…
— Кеті! — гукнув знизу Торн.
— Іду! — озвалася Кетрін і суворо поглянула на няньку.
Місіс Бейлок відповіла їй таким самим неприязним поглядом.
— Вибачайте, що висловлюю свою думку, але невже ви гадаєте, що чотирирічна дитина збагне оту маячню католицької церковної церемонії?
Кетрін аж дух забило з обурення.
— Я сама католичка, місіс Бейлок, і мій чоловік також!
— Ну що ж, комусь доводиться бути й католиками, — відрубала жінка.
Кетрін стояла, приголомшена таким зухвальством.
— Ну ось що, — нарешті мовила вона якомога спокійніше. — А вам доведеться якнайшвидше одягти мого сина і через п’ять хвилин вивести його надвір. А ні — то шукайте собі іншого місця.
— Можливо, так я й зроблю.
— Це ваша справа.
— Я подумаю.
— Сподіваюсь.
Запала напружена тиша, і Кетрін уже повернулася, збираючись піти.
— А щодо церкви… — мовила місіс Бейлок.
— Ну-ну?
— Ви пошкодуєте, що взяли його з собою.
Кетрін мовчки вийшла. Не минуло п’яти хвилин, як Деміен, чистенький і вичепурений, стояв біля машини.
Біля Шеппертона, де прокладали нове шосе, вони застрягли у скупченні машин, і від того напружений настрій ще дужче посилився.
— Щось сталося? — запитав Торн, позирнувши на дружину.
— Та нічого особливого.
— Ти начебто дуже сердита.
— Пусте.
— А все-таки?
— Та так…
— Ну-ну, розповідай.
— Місіс Бейлок… — зітхнула Кетрін.
— Що там з нею?
— Поговорили…
— Про що?
— Вона хотіла повести Деміена до парку.
— То що в цьому поганого?
— Замість церкви.
— Як на мене, то й я б не проти цього.
— Вона робила все, щоб він не поїхав з нами.
— Мабуть, їй без нього нудно.
— Я не певна, що це добре.
Торн здвигнув плечима й неуважливо втупив очі перед себе. Вони ледве посувалися серед тисняви та реву машин.