— А об’їхати ніяк не можна, Гортоне? — спитав Торн.
— Ні, сер, — відповів Гортон. — Але, якщо дозволите, я теж хотів би сказати дещо про місіс Бейлок.
Торн і Кетрін здивовано перезирнулись: шоферові слова видалися їм досить несподіваними.
— Кажіть, — дозволив Торн.
— От тільки при малому…
Кетрін поглянула на Деміена. Він грався шнурками нових черевичків і вочевидь не дослухався до розмови.
— Можете говорити, — сказала Кетрін.
— Мені здається, вона погано впливає на хлопчика, — почав Гортон. — Вона не шанує правил, заведених у домі.
— Яких правил? — спитав Торн.
— Не хотілося б говорити про дрібниці, сер.
— Кажіть, кажіть.
— Ну, приміром, у нас заведено, щоб усі слуги їли разом і по черзі мили посуд…
Торн позирнув на Кетрін. Нічого страшного, як видно, в тому не було.
— А вона ніколи не їсть з усіма, — провадив Гортон. — Певне, спускається до кухні, коли ми поїмо, й бере собі їжу окремо.
— Розумію, — вдавано поважно мовив Торн.
— А потім лишає свої тарілки немиті.
— Я думаю, можна сказати їй, щоб більше так не робила.
— Ще в нас заведено, — провадив Гортон, — щоб слуги не виходили надвір після того, як у домі погашено світло. А я не раз бачив, як вона серед ночі йшла до лісу. Причому нишком, скрадаючись, так, щоб ніхто й не почув.
Торни замислились, бо це їх таки здивувало.
— Справді дивно… — мовив Джеремі.
— І ще одна делікатна річ, ви вже мені пробачте, — сказав Гортон. — Але ми помітили, що вона не користується туалетним папером. Відтоді як вона тут оселилася, рулон у її туалеті так і лишився цілий…
На задньому сидінні Торни знову перезирнулися. Усе це ставало дедалі незрозумілішим.
— То я так собі міркую, — закінчив шофер, — що вона робить це в лісі. А таке аж ніяк не личить людині цивілізованій. Оце, з вашого дозволу, така моя думка.
Запала мовчанка. Торни сиділи вражені.
— А, ще одне, сер. Ще одна неприємна річ.
— Що там ще, Гортоне? — з острахом спитав Торн.
— Вона весь час замовляє телефонні розмови з Римом.
Сказавши це, Гортон угледів вільний проміжок, що утворився між машинами, і швидко виїхав із тисняви. Перед очима знову замигтів краєвид обабіч дороги. Кетрін і Торн тихо перемовлялися, зрідка позираючи одне на одного.
— Сьогодні вона поводилася просто зухвало, — сказала Кетрін.
— Ти хочеш її звільнити?
— Не знаю. А як ти думаєш?
Торн знизав плечима.
— Здається, Деміен звик до неї.
— Я знаю.
— На це теж треба зважати.
— Атож, — зітхнула Кетрін. — Звичайно.
— Але можеш звільнити її, коли хочеш.
Кетрін помовчала, дивлячись у вікно.
— Сподіваюся, вона піде сама.
Деміен сидів між ними, зосереджено розглядаючи щось у себе під ногами. Машина уже в’їжджала до міста.
Собор Усіх Святих був величезною спорудою, що поєднала в собі елементи архітектури різних століть, від сімнадцятого до двадцятого. Височенні двері завжди стояли розчинені, усередині ні вдень, ні вночі не вимикали освітлення. Цього дня сходи, що вели до дверей, були заслані, наче килимом, живими квітами, і обабіч них вишикувалися урочисто вбрані друзі наречених. Подивитися на церемонію зібралося безліч усілякого люду, серед нього чимало було зі значками комуністичної партії і транспарантами в руках. Як видно, вони втекли зі свого мітингу на Пікаділлі й приєдналися до цікавих. Присутність знатних осіб неначе зрівнювала людей усіх станів і політичних переконань. То там, то там збивалися нові гурти, що швидко розростались, і охорона насилу стримувала юрбу. Це забирало час, і машинам довелося розтягтися валкою і чекати своєї черги, щоб під’їхати до церкви й висадити пасажирів.
Лімузин Торнів, припізнившись, опинився далеко позаду решти машин. Тут охорони не було, і юрба оточила лімузин, безцеремонно заглядаючи всередину. Вони ледь-ледь посувалися вперед, а натовп навколо дедалі щільнішав, і Деміен, що перед тим був задрімав, прокинувся й злякано дивився на людей, які заглядали у вікна. Кетрін пригорнула хлопчика до себе й позирнула вперед. А людей усе прибувало, і вони вже почали штовхати машину. Потворна голова якогось гідроцефала наблизилась до бічного вікна, і він почав стукати в шибу, неначе просився всередину. Кетрін відчула млість і одвернулась, а почвара зареготала й почала вигукувати щось нерозбірливе.
— Боже мій, — сказала Кетрін, насилу здолавши нудоту, — що це тут діється?
— Черга на цілий квартал, — відповів Гортон.
— А об’їхати ніяк не можна? — спитала вона.