Нараз двері затріщали й розчахнулися. До кабінету вбіг солдат морської піхоти, за ним — Торнові помічники та секретарка. Торн сидів мов закляклий, з мертвотно блідим обличчям. З очей священика котилися сльози.
— Тут щось сталося, сер? — запитав солдат.
— У вас був якийсь дивний голос, — пояснила секретарка. — І двері виявилися замкнені.
— Виведіть звідси цього чоловіка, — сказав Торн. — А якщо він ще колись з’явиться… заарештуйте.
Ніхто не ворухнувся. Солдат не знав, як йому підступитися до священика. Та отець Тассоне сам повернувся й повільно рушив до дверей. Уже від порога він озирнувся на Торна.
— Повірте в Христа, — сумно мовив він майже пошепки. — День у день причащайтеся крові Христової… — І вийшов за двері.
Солдат вийшов услід за ним. Решта розгублено стояли на місці.
— Чого він приходив? — спитав один з помічників.
— Не знаю, — тихо відповів Торн, дивлячись услід священикові. — Він несповна розуму…
На вулиці біля посольства Габер Дженнінгс, зіпершись на свою машину й відклавши набік розбитий фотоапарат, перевіряв запасну камеру. Він побачив, як солдат виводить із посольства невеличкого священика, і швидко зробив два знімки. Священик понуро поплентав геть. Солдат помітив Дженнінгса й, невдоволено дивлячись на нього, підійшов ближче.
— Вам сьогодні ще не досить клопоту з цим ділом? — запитав він, показуючи на фотоапарат.
— Клопоту? — всміхнувся Дженнінгс. — Його ніколи не буває досить.
І, поки солдат дивився, двічі клацнув і його. Потім переставив покажчик відстані й, зловивши у видошукач невеличкого священика, зробив ще один знімок, перше ніж той зник з очей…
Пізно ввечері Дженнінгс сидів у своїй темній комірчині й роздивлявся фотографії. В очах його відбивалися то цікавість, то душевне сум’яття. Щоб перевірити справність запасної камери, він зробив тридцять шість знімків, і три з них вийшли браковані. Це був той самий гандж, що й кілька місяців тому, коли він знімав няньку на дні народження в маєтку Торнів. Тепер щось подібне виявилося на фотографіях зі священиком. І знов складалося враження, що на плівці була пошкоджена емульсія, але тепер уже не на одному тільки знімку — брак повторювався на двох негативах підряд, потім ішли два чисті кадри, а на третьому — знов такий самий брак. Найдивовижніше ж було те, що ґандж нібито переслідував певну людину: ота незрозуміла туманна пляма щоразу опинялася над головою невеличкого священика.
Дженнінгс виловив із фіксажу п’ять мокрих відбитків і заходивсь роздивлятися їх зблизька. Два знімки священика, супроводжуваного солдатом, два знімки самого солдата великим планом і ще один — священика, що вже віддалявся. На останньому знімку пляма була менша, відповідно до того, як зменшилась і сама священикова постать. Як і на давнішому знімку Деміенової няньки, пляма скидалася на таку собі світну хмаринку, але мала іншу форму й стриміла прямовисно просто в священика над головою. Хмаринка коло няньчиної голови здавалася нерухомою, застиглою — а ця неначе падала вниз і нагадувала примарний спис, що ось-ось приштрикне священика до землі.
Дженнінгс запалив сигарету з «травичкою» і поринув у роздуми. Колись він читав, що емульсія фотоплівки дуже чутлива до інтенсивного тепла — так само як і до світла. То була стаття в одному з фотографічних журналів, і в ній розповідалося про загадкові яви, зняті на плівку в знаменитих лондонських будинках, де, за переказами, живуть привиди. Автор статті, відомий фахівець у галузі фотографії, розглядаючи питання про реакцію нітратів на зміну зовнішньої температури, відзначав, що лабораторні досліди довели вплив певної температури на фотоемульсію, подібний до впливу світла. Оскільки тепло — це енергія, і навпаки, то якщо привиди є не чим іншим, як рештками енергії людського тіла, значить, за сприятливих умов їх можна зафіксувати на фотоплівці. Але в статті йшлося про енергію, незалежну від людини. А яке значення енергії людського тіла? Чи проявляється вона сама собою, чи має якесь певне джерело? Чи залежить від зовнішніх чинників, чи, може, зумовлюється лише почуттями, що нуртують усередині людини?..
Відомо ж бо, що збудження і хвилювання супроводиться виділенням певної енергії — на цьому ґрунтується принцип дії детектора брехні. За своєю природою ця енергія електрична. Але ж електрика — це також тепло. То, може, тепло, що утворюється при надмірному хвилюванні, якось вихоплюється з людського тіла, і його можна зняти на плівку разом з людиною, що перебуває в стані сильного нервового стресу?..
Усі ці міркування надихнули Дженнінгса, і він заходився гортати довідники, відшукуючи найчутливіший у світі зразок фотоплівки — це був номер ЗХ-600. Цю плівку почали випускати не так давно, і чутливість її була така висока, що давала змогу знімати об’єкти, освітлені вогником свічки. Напевне, вона мала бути так само чутлива й до тепла.