— Униз, — мовив араб і, піднявши якусь решітку, показав, куди лізти.
— Що за чортівня! — обурився Дженнінгс.
— Швидко, швидко, — сказав араб і знов осміхнувся.
Торн і Дженнінгс перезирнулись і мовчки скорилися. Араб спустився за ними. У підземеллі було темно, і він запалив смолоскип. А тоді квапливо пішов попереду, ведучи їх усе глибше вниз. У тьмяному світлі смолоскипа вони ледве бачили під ногами слизькі сходи з грубо обтесаного каменю. Там-таки проходила каналізаційна система, і все навколо було вкрите якимись лиснючими темними пагонами, що гидко тхнули й заважали йти. Сходами вони спускалися не так прудко, обережно, та коли зійшли на рівне, араб знову наддав ходи. Торн і Дженнінгс спробували бігти за ним, але раз у раз спотикалися на слизькому камінні. Тим часом араб швидко віддалявся, і скоро його смолоскип почав скидатися на манюсіньку світну цятку ген попереду. Торна й Дженнінгса огорнула глибока сутінь, перехід попереду дедалі звужувався й неначе ловив їх у кам’яний мішок, і вони вже насилу посувалися поряд. Цей тунель чимось скидався на зрошувальний канал, і Торнові раптом подумалося, чи не йдуть оце вони «складною і заплутаною іригаційною мережею», про яку розповідав гід у пустелі. Вони вже пробиралися вперед навпомацки серед темряви й каміння, і їхня хода гучно відлунювала в напруженій тиші. Світна цятка смолоскипа остаточно зникла з очей, Торн і Дженнінгс спинилися й нараз усвідомили, що зосталися самі. Вони не бачили один одного, але кожен чув важкий віддих товариша.
— Дженнінгсе… — здавлено мовив Торн.
— Я тут.
— Я нічого не бачу.
— Той мерзотник…
— Почекайте мене.
— Нема чого чекати, — сказав Дженнінгс. — Ми вперлися в стіну.
Торн ступив уперед, порівнявсь із Дженнінгсом і відчув під рукою холодний камінь. Глухий кут. Араб наче крізь землю провалився.
— Він не міг пройти далі вперед, я певен, — пробурмотів Дженнінгс. — Іншої дороги нема.
Він запалив сірника й освітив кам’яний закуток, в якому вони опинились. То було щось ніби склеп: низька стеля нависала просто в них над головою, у вологих тріщинах кишіли таргани.
— Що це — стічний канал? — спитав Торн.
— Тут справді вогко, — озвався Дженнінгс. — 3 чого б то, в біса, тут так вогко?
Сірник згас, і їх знов огорнула темрява.
— Нагорі ж пустеля. Звідки, чорти її бери, ця вода? — провадив Дженнінгс.
— Певно, десь має бути підземне джерело, — висловив припущення Торн.
— Або підземне озеро. Та й не диво буде, якщо десь поблизу виявиться велика маса води. Вони ж бо знайшли там у пустелі черепашки, то, може, після того землетрусу й виникло природне водоймище.
Торн нічого на це не сказав — він ніяк не міг звести дух.
— Ходімо, — тільки й видушив із себе.
— Крізь стіну?
— Назад. Треба вибиратися звідси.
Поверталися навпомацки, ковзаючи долонями по слизьким кам’яним стінам. Посувалися ледь-ледь, і кожний крок коштував більших зусиль, ніж добра миля. Раптом Дженнінгсова рука зірвалася в порожнечу.
— Торне!.. — Він узяв Торна за руку й притяг ближче до себе.
Під прямим кутом до їхнього тунелю починався інший перехід.
Певно, вони не помітили його в темряві й проминули.
— Там у кінці світло, — прошепотів Торн.
— Мабуть, то наш дотепний провідник.
Вони поволі рушили вперед тим переходом. Тепер під ногами в них було щось на зразок грубої бруківки, яка привела їх до такої собі печери з кам’яними стінами; але вони не сягали стелі й угорі скидалися на зубці. Заглянувши досередини, Торн і Дженнінгс побачили, що світло, яке вони помітили з того кінця переходу, йде не від смолоскипа. Ця своєрідна зала була добре освітлена кількома висячими світильниками під стелею. Посередині стояли два чоловіки й дивилися на прибульців так, наче давно вже їх дожидали. Один з них був той самий злидар-араб, його загашений смолоскип лежав долі поруч нього. Другий — старий чоловік у шортах кольору хакі та сорочці з короткими рукавами, схожий з вигляду на археологів, яких вони бачили на розкопках у пустелі. Він мав дуже серйозний вираз обличчя, блідого й виснаженого, а просякнута потом сорочка липла до кощавого тіла. Позад нього Торн і Дженнінгс розгледіли грубий дерев’яний стіл, завалений паперами та сувоями.