— Ось їм довіряйте, — сказав Бугенгаген. — Тільки вони можуть вас урятувати…
У переходах панувала замогильна тиша. Дженнінгс, пригнувшись, поволі посувався вперед. Просто над головою в нього нависала нерівна, потріскана кам’яна стеля. Він з острахом вдивлявся у темряву поза межі світла від лампи, що її ніс у руці. Йому ввижалися стіни будинків, поглинутих землею, замуровані в каміння кістяки, що, здавалося, от-от зведуться з кам’яних стічних рівчаків, які пролягали обабіч стародавньої вулиці. Дженнінгс пробирався далі, і перехід попереду помалу звужувався…
Лампи у великій печері неначе примеркли. Торн із жахом дивився на стіл. Сім стилетів стояли тепер сторч у формі хреста.
— Це треба зробити на освяченій землі, — майже пошепки настановляв його старий. — На землі, що належить церкві. І окропити його кров’ю Божий вівтар…
У цілковитій тиші було виразно чути кожне слово, але він не спускав очей з Торна, аби мати певність, що той усе розуміє.
— Кожне лезо має бути ввігнане аж до руків’я, до ніг Христових… і то в такий спосіб, щоб вони утворили хрест… — Вузлувата стареча рука простяглась уперед і з видимим зусиллям витягла з дерева лезо ножа, що стримів посередині. — Оцей, перший, кинджал — найважливіший. Він уриває тілесне життя і являє собою центр хреста. Інші ножі припиняють життя духу, і бити ними треба такою-от чергою… — Старий мовчки показав і знову звів очі на Торна. — Ви повинні діяти безжально, — мовив він. — То не людське поріддя.
Торн хотів щось сказати, але не зміг. А коли опанував свій голос, він прозвучав хрипко, низько, мов чужий, і за кожним словом зривався від хвилювання.
— А що, як ви помиляєтесь?.. — запитав він. — Може, він не…
— Помилитися тут неможливо.
— Має ж бути якийсь доказ…
— На ньому є родимий знак. Три шістки.
Торнові знов одібрало голос.
— Ні, — ледь чутно прохрипів він.
— Так сказано в Святому Письмі. Цим знаком позначено всіх апостолів сатани.
— Але в нього немає знака!..
— «Хто має розуміння, той нехай злічить число звіра… число його — шістсот шістдесят шість», — говорить Одкровення.
— Кажу ж вам, нема в нього такого знака!
— Не може не бути.
— Та я ж сам його купав. Я знаю кожну цяточку його тіла.
— Знак не на відкритому тілі. Шукайте його під волоссям. Адже хлопчик народився з буйною чупринкою, хіба не так?
Торн пригадав ту хвилину, коли вперше побачив немовля. Пригадав і те, що дуже здивувався, побачивши, яке в нього довге й густе волосся.
— Поголіть йому голову, — порадив Бугенгаген, — і ви побачите під волоссям цей знак.
Торн заплющив очі й схилив голову на руки.
— Від самого початку ви повинні позбутися найменших вагань.
Торн похитав головою. Душа його не приймала такого.
— Ви маєте якісь сумніви щодо цього? — спитав Бугенгаген.
— Не знаю… — зітхнув Торн.
Старий відхилився назад і пильно поглянув на нього.
— Ненароджену дитину вбито, як і було проречено. Ваша дружина загинула…
— Але ж і це — дитина!
— Вам потрібні ще якісь докази?
— Так.
— То ви їх матимете, — сказав Бугенгаген. — Але затямте: вам належить вірити. Без віри ви не здужаєте. Якщо засумніваєтесь, вони здолають вас.
— Вони?
— Ви казали, в домі є якась жінка… Прислуга, що доглядає дитину.
— Еге ж, місіс Бейлок…
Старий наморщив лоба, а тоді кивнув головою, неначе щось пригадавши.
— Насправді її звуть Баалок. Це затята прислужниця диявола. Вона ні перед чим не зупиниться, аби перешкодити вам учинити святе діло.
Обидва почули звук ходи, що долинув з переходу, і замовкли. З темряви повільно виступив Дженнінгс, вочевидь уражений чимось над усяку міру.
— Там тисячі кістяків… — прошепотів він.
— Сім тисяч, — уточнив Бугенгаген.
— Що тут сталося?
— Мегіддо — місце, де був Армагеддон. Кінець світу.
Дженнінгс ступив уперед, і досі трусячись від побаченого.
— Ви хочете сказати… він уже був?..
— Так, — відповів старий. — І ще не раз буде. — Й з цими словами простяг пакунок з кинджалами Торнові.
Той спробував ухилитись, але Бугенгаген майже силоміць вклав пакунка йому в руку, і, коли Торн підводився, очі їхні зустрілись.
— Я прожив дуже довге життя, — уривистим голосом промовив старий. — Тепер молю Бога, щоб воно не пішло намарне.
Торн мовчки повернувся і вслід за Дженнінгсом ступив у темний перехід, яким вони дісталися сюди. Він лише раз озирнувся, але печери вже не побачив. Не видно було й світла — все позаду поглинула темрява.