Задля цього варто було вбити ранок, і Дженнінгс, спаковуючи камеру, почував себе цілком задоволеним. Одначе до цього почуття домішувався і якийсь невиразний неспокій. Репортер озирнувся на цвинтар. Труну вже спускали в могилу. Здаля собака й хлопчик здавалися крихітними, але безмовний зв’язок між ними був очевидний.
Наступного дня сталося дві події: задощило вже по-справжньому і з’явилася місіс Бейлок. Це була заповзятлива ірландка, яка підійшла до брами й заявила, що вона — нова няня. Охоронник хотів був затримати її, але жінка просто-таки протаранила собі дорогу і ввійшла в дім. Такий навальний натиск викликав і повагу, і деякий острах.
— Я розумію, вам зараз нелегко, — сказала вона Торнам, скидаючи у вестибюлі пальто, — тому не торкатимусь вашого нещастя. Дозволю собі тільки зауважити, що кожен, хто бере за няню таке молодесеньке дівчисько, сам наражає себе на прикрощі.
Рухалась вона навдивовижу жваво, і навколо її огрядної постаті аж наче повітря колихалося. Торн і Кетрін, вражені самовпевненим поводженням жінки, не знали, що й сказати.
— А хочете знати, як визначити справді добру няню? — зі сміхом запитала жінка. — За розміром грудей. Ті дівчатка з пуп’янками приходитимуть і йтимуть мало не щотижня. А жінка з таким розміром, як у мене, залишиться надовго. Підіть-но лишень до Гайд-Парку — там побачите, які є справжні няні. — Вона на хвильку вмовкла й підняла свою валізу. — Ну гаразд. То де ж хлопчина?
— Я вас проведу, — сказала Кетрін, рушаючи до сходів.
— Не треба. Поки що залиште нас удвох, гаразд? Ми познайомимося самі, — зупинила її місіс Бейлок.
— Деміен соромиться незнайомих людей.
— Ну, мене це не стосується, запевняю вас.
— Та ні, справді…
— Дурниці. Зараз побачимо…
Без дальших слів жінка рушила нагору, і її огрядна постать зникла за поворотом сходів. У вестибюлі запала тиша. Торни збентежено перезирнулись, і Джеремі непевно хитнув головою.
— Начебто непогана жінка, — мовив він.
— Та начебто.
— Де ти її знайшла?
— Я її знайшла? — перепитала Кетрін.
— Атож.
— Нікого я не знаходила. Я думала, це ти її знайшов.
Торн тут-таки задер голову й покликав:
— Місіс Бейлок!
Жінка вийшла на горішню площадку й поглянула вниз на господарів.
— Слухаю вас.
— Пробачте, ми не зовсім розуміємо…
— Про що ви?
— Нам незрозуміло, як ви сюди потрапили.
— На таксі. Але я його вже відпустила.
— Та ні, я не про те… Хто вас прислав?
— Агентство.
— Агентство?
— Вони дізналися з газет, що ви втратили няню, і прислали заміну. Цебто мене.
Торн знав, як важко в Лондоні знайти роботу, і це пояснення видалось йому правдоподібним.
— Швидко вони працюють, — мовив він.
— Може, зателефонувати туди й спитати? — запропонувала Кетрін.
— Чом ні, зателефонуйте, — холодно сказала місіс Бейлок. — А мені тим часом почекати надворі?
— Та що ви, що ви… — квапливо мовив Торн, намагаючись загладити незручність.
— Невже я схожа на іноземного шпигуна? — вимогливо запитала місіс Бейлок.
— Ні, не дуже, — криво усміхнувся він.
— Не будьте такі певні, — провадила опасиста няня. — А що, як у мене за корсажем повно магнітофонів? Може, викличете молоденького полісмена, хай мене обшукає.
Усі троє з полегкістю засміялися, а найголосніше — сама місіс Бейлок.
— Гаразд, ідіть, — сказав їй Торн. — Потім усе з’ясуємо.
Торни перейшли до кабінету, і Кетрін усе-таки подзвонила в агентство. Їй сказали, що місіс Бейлок має великий досвід і добрі рекомендації. Одне було незрозуміле: в агентстві значилося, що вона працює в Римі. Та, може, вона переїхала, і цього ще не встигли занести до її картки. Вони пообіцяли все з’ясувати, як тільки повернеться з місячної відпустки управитель, що послав няню до Торнів.