«Такий приймач, — міркував він, підіймаючись сходами, — повинен коштувати не більш як дві тисячі. Так, так, я нещодавно десь бачив «Гевонт» за тисячу шістсот».
О пів на дев'яту прийшов Хоженцький, а конвойний привів Завадовського.
— Слухай, мене чекають на засіданні суду, — сказав Хоженцький. — Якщо хтось телефонуватиме, занотуй, будь ласка. А я в перерву заскочу.
Він подивився на скоцюрблену, жалюгідну постать колишнього старшого інспектора кооперативу «Нове майбутнє», співчутливо поглянув на Бялецького й вийшов.
— Сідайте, будь ласка, — запросив прокурор.
Завадовський трохи повагався, потім усе-таки наважився сісти по той бік столу. Здавалося, слова прокурора доходять до нього з певним запізненням.
— Як ви себе почуваєте? — уривчасто спитав Бялецький. Відколи лікарі вирішили, що підозрюваного можна виписати з в'язничної лікарні і його було передано до звичайної камери, запитання про самопочуття було скоріше виявом чемності з боку прокурора. Але Завадовський на запитання не відреагував. Тоді прокурор сам собі відповів:
— Бачу, що непогано. Отже, прошу пояснити, навіщо ви привласнили психотропні препарати з кооперативного складу? Поставлю питання руба: ви наркоман?
— Ні! — не вагаючись відповів колишній старший інспектор.
— Чи постачали ви наркотики іншим особам?
Завадовський зіщулився, наче йому раптом стало холодно, й прокурор мимоволі поглянув, чи не прочинилося бува вікно. Усе було в порядку. Якийсь час у кабінеті панувала тиша.
— Чекаю на відповідь.
— Я… я мусив… — видушив нарешті в'язень.
— Хто вас примушував? Хто?
Знову запала мовчанка. Кава підбадьорила Бялецького, але всі його спроби розбивалися об мур, що ним оточив себе підозрюваний. Але від чого той мур? Завадовський когось боїться? Чи стереже своє джерело прибутків? Трохи поміркувавши, прокурор вирішив ризикнути.
— В який спосіб вас шантажовано?..
Отут Завадовський уперше здригнувся, підвів голову й глянув на нього з невдаваним подивом. У цій людині наче зненацька щось прокинулось, очі заблищали жвавіше.
— Чи не набридла вам отака мовчанка? — наполягав Бялецький. — Скільки ж ми з вами бавитимемося в допити? Я промовляю до вашого здорового глузду, ви ж, зрештою, людина розумна, маєте вищу освіту…
Він урвав, побачивши, як на коротку мить зсудомило обличчя затриманого.
І саме тоді Бялецькому пригадалася розмова з приятелем — капітаном Полонським.
— Знаєш, Тадеуше, він здається мені якось дивно несхожим на інженера.
— Та хіба ж людина може бути схожою або несхожою на інженера? — розсміявся прокурор.
— Та справа не в тому… Ну як тобі це розтлумачити? Цей тип щось приховує. Ми начебто ретельно вивчили його минуле, але щось там негаразд.
— Надто плутано пояснюєш…
— Можливо, але… — Полонський завагався. — Бачиш, він так зачаївся, наче в нього є що приховувати, щось таке, що вплинуло на все його життя. А він має амбіцію, та ще й дуже дражливий. Ось чому я гадаю, що та пляма в біографії довела його зрештою до спроби самогубства. І не забувай, він був певний, що спроба буде вдалою. Тутокаїн — убивчий препарат; якщо тобі заманеться розпрощатися з цим світом, то вживай саме його. Коли б дружина не повернулася на кілька годин раніше, ніж казала, Завадовський був би вже мертвий.
— А чому вона повернулася раніше?
— Чистісінький випадок. Вона пішла до зубного лікаря й, зрозуміло, гадала, що затримається довго. А лікар того дня не приймав: у його сусідів нагорі прорвало трубу, кабінет лікаря затопило, довелося викликати слюсарів. Як би лікар працював без води? От він і відмінив прийом.
Оцю розмову зараз пригадав Бялецький… Хоча насправді він підсвідомо обмірковував її протягом усього минулого вечора. Могло бути так, як підказував Полонський, однак прокурор залучив до своїх міркувань ще одну особу — можливо, шантажиста.
Тому він знову спитав:
— Хто ж вас шантажував і чому? Який вам сенс це приховувати?.. Чи, може, то близька вам людина?
Завадовський похитав головою, важко зітхнув і попрохав сигарету. Бялецький пригостив його, подав сірники.
— Ну то як? — нетерпляче перепитав він. — Може, це ваш колишній однокурсник? — Знов якась невловима гримаса майнула на обличчі підозрілого. Прокурор це помітив; у голові майнула несподівана думка, і вік енергійно напосів на Завадовського: — Скажіть відверто: ви скінчили інститут?