— Ти ризикуєш, любчику, — зауважила Моніка. — А що було б, коли вона перелічила касу?
— Нічого, — знизав він плечима. — Вона знає, що ключів од сейфа в мене нема, то й звинувачувати мене не стала. Мені вдалося її переконати, що вона помилилась у підрахунках.
— Повірила?
— Гадаю, так. А зрештою, — зневажливо махнув рукою Казик, — бар має такий великий оборот, що для неї двадцять тисяч — дрібничка. Чистий прибуток за якихось два дні.
— Ти не перебільшуєш? — здивувалась Моніка.
— Ні. — Раптом Казик спохмурнів. — У мене дуже грошовита дружина. Це я нічого не маю — ну, хіба що комісійні за посередництво від продажу якоїсь ділянки чи дачі. Зараз дехто намагається якнайшвидше позбутися такого майна, бо контроль наступає їм на п'яти. — Казик презирливо розсміявся. — Тоді я й виготовлюю для них різні рахунки заднім числом, іноді навіть датовані кількома роками раніше. Знаєш, розповідав знайомий муляр, як його викликали на віллу однієї впливової особи, щоб він старанно замурував усякий там мармур, дерев'яні панелі та інше оздоблення. Нині стіни мають бути голими й простими. Слухай, ти ж так і не розповіла, де дістала гроші. Довелося щось продати?
— Так, — неохоче визнала вона. — В мене лишалися приховані дві двадцятидоларові монети, царська десятка й дукат.
Він утупився в неї круглими очима.
— Скільки тобі за це дали?
— Досить багато. Сто двадцять тисяч! — гордовито відповіла жінка. — Отже, вистачило, що й лиши…
Казик вибухнув таким нестримним реготом, що на нього заозиралися від усіх столиків. Він довго не міг заспокоїтись, аж сльози з'явилися на очах; нарешті вгамувався, пестливо поплескав її по щоці й сказав:
— Ох, ти моє наївне дурненьке дівчисько! Чому ж ти не порадилася зі мною, перш ніж піти до шахрая?
— Як це «шахрая»?! — обурилася вона. — Це мій знайомий ювелір, він мене не ошукуватиме!
— Дівчинко моя, він тебе ошукав, та ще й як! Скористався з того, що ти абсолютно не розумієшся ні на цінах, ані на вартості монет. Тобі відомо, що лише за одну золоту двадцятидоларівку можна одержати двісті двадцять або й двісті тридцять тисяч? За одну! А ти йому продала дві, та ще й царську десятку та дуката! Він мусив дати тобі за це щонайменше півмільйона!
Моніці стало млосно. Вона ковтнула кави й витерла спітніле чоло.
— Не може бути… — ледь чутно пробелькотіла вона.
— Уяви собі, що може, — безжально відповів коханець. — Коли маєш справу з повною ідіоткою, то на ній можна заробити добрячі гроші. Ех, Моніко… Ти втратила купу грошей. Ну чому ти мені не зателефонувала?.. Гаразд, облишмо. Скажи, хто він такий?
— Уранці поїду до нього, — вирішила жінка. — Нехай сплатить, скільки належить.
— Ні, люба, давай удвох. Зустрінемось о пів на одинадцяту в цьому ж кафе. Я тобі допоможу.
Наступного дня, кілька хвилин по одинадцятій, «вольво» зупинився перед невеличкою ювелірною майстернею на Волі[4].
— Це тут? — спитав Казимир, придивляючись до благенької, припалої пилом вітрини. — Щось воно дуже вбого виглядає…
Вони ввійшли до майстерні. Крім хазяїна, в приміщенні нікого не було. Він сидів біля столу, захаращеного всіляким мотлохом. Побачивши відвідувачів, підвів голову й чемно спитав:
— Чим можу служити?
— Хіба ви мене не впізнали? — здивувалася Моніка.
— Пробачте, але… — він пильно придивився до жінки, потім збентежено похитав головою. — Ви щось здавали мені у ремонт?
— Та що ви таке кажете, пане Владеку! Що за безглузді жарти! — нетерпляче вигукнула Моніка. — Ми ж із вами знайомі щонайменше рік, як не більше!
Казимир вирішив, що йому час утрутитися.
— Нещодавно ви купили в цієї дами дві золоті двадцятидоларівки, царську десятку й дукати, — різко сказав він. — Вона за це отримала сто двадцять тисяч, хоча вам відомо…
— Вибачте, але це якась нісенітниця! — Ювелір підвівся і став за прилавком. — Не заперечую, можливо, я колись мав приємність познайомитися з цією дамою, хоча зараз не можу цього пригадати. Але я зроду не купував у неї золотих монет. Я такими справами не займаюся, я не такий заможний, щоб одразу викласти кілька сотень тисяч злотих. Гадаю, ви помилилися адресою.
Казимир спохмурнів, переводячи погляд то на ювеліра, то на Моніку. Його самовпевненість дещо пригасла.