Водій не міг одірвати погляду від цього багатства, пестив його очима, торкався пучками, наче побоювався, що необережний доторк пошкодить камінці, хоча відмінно знав, які вони тверді. Нарешті він зітхнув і з жалем засунув шухляду. З принесеної торби вийняв два швейцарські зливки золота; Кожен важив три унції й мав пробу 999 — отже, коштував десь тисяч двісті п'ятдесят. Зливки він теж поклав у нижню шухляду, додав усе, що лежало в торбі, окремо вмістив пачки доларів — іншої валюти тут не було.
Потім володар казкового скарбу старанно замкнув сейф, придивився до дрібних краплин вологи на стіні і спохмурнів: слід було б час від часу підсушувати схованку, найкраще — електричним нагрівачем. Можна було б підключити його до акумулятора в машині або просто привезти нагрівач з автономним живленням. У сейфі, зрозуміло, вологи не було, але обережність не завадить.
Він ще раз розглянувся, взяв торбу й виліз із схованки. Ретельно замкнув дверцята, прикидав камінням. Потім постояв кілька хвилин, пильно дослухаючись до лісової тиші. Біля другої години ночі «фіат» знову в'їхав на північні околиці варшавської Праги.
РОЗДІЛ 5
До молочного магазину, де зараз продавали сир, ось-ось мали привезти яйця, тому черга збільшилась майже до сотні людей, утворивши дві петлі між кіосками в сквері. Остання декада липня розпочалась холоднечею й дощем, проте люди вперто стояли, не пропускаючи поза чергою навіть вагітних жінок та інвалідів, хіба що інвалід був, як то кажуть, «виразний» — без ноги чи ще чогось.
Зав'язувались зичливі побіжні знайомства, люди давали одне одному поради, лунали смаковиті епітети, пов'язані з тим чи тим прізвищем, ішов обмін найновішими анекдотами, бо в чергах жодної цензури, навіть з погляду моралі, не існувало.
Якийсь чоловік, довговолосий і довгобородий, спробував проштовхатись в обложений магазин, але його негайно викинули.
— Оті бородані — це ж страшенні нікчеми, — зауважила одна жінка, звертаючись до іншої. — Ви не знаєте, коли привезуть яйця?
— Від яєць людина стає дурною, — докинув чолов'яга у сірому плащі, що стояв за нею, і гучно чхнув.
— Мій дідусь за два дні до смерті теж так чхав, — зітхнула жінка.
Чолов'яга перелякавсь, а два хлопці, що стояли трохи далі, весело зареготали. Вони нудились у черзі, але що робити — як хочеш їсти, то мусиш стояти.
Дівчина, старанно нафарбована й зачесана, обійшла магазин й умовним знаком постукала в задні двері. Продавщиця прочинила, поглянула на дівчину, пізнала її і впустила.
— Що тобі дати, Йолько? — приязно спитала вона.
Визирнула інша продавщиця:
— Без черги?
Подруга одразу ж почала пояснювати:
— Хіба не впізнаєш? Це ж Йолька, з бару отієї чорнявої пані Данути Пасовської. Ти що, не розумієш — дівчина на хвилинку вискочила, то треба ж їй щось дати, бо мусить негайно вертатися. Йолько, що тобі — сиру чи яєць?
— Дай з десяток яєць. І жовтого сиру півкілограма, байдуже якого.
— Все одно вибору немає. Добре, що е хоч мазурський. Зараз принесу. А що там чутно у вас?
Йолька знизала плечима.
— Хазяйка щось люта, лається за. будь-яку дрібницю. Добре, хоч відпустка у вересні, зачинимо бар — і гей!
— Чого це вона лютує?
— Та, мабуть, чоловік завинив, — розсміялась дівчина. — Я його нещодавно бачила з такою молоди-ичкою!.. Сиділи в «Європейському». Блондинка, вже не першої молодості, але пристойна, елегантна — куди там! Дивлюся — сидять, заглядають одне одному у вічі і воркують, наче та пара голубків. Чистісінька тобі комедія!
— Чому комедія? А якщо це справжнє кохання? — Продавщиця обожнювала романи — чужі, звичайно, бо свого чоловіка тримала аж надто міцно.
— Та де там! Хіба цей Казимир за першою впадає? Хіба ми його не бачили то з тією, то з тією? І я бачила, й Зоська, наша друга кельнерка. Вчора хазяйка комусь телефонувала і скаржилася, що чоловік дедалі частіше не ночує вдома, а як і прийде, то лише над ранок. Та й до бару він майже перестав заглядати, а шкода, бо ми його любимо — милий, пристойний, ґречний чоловік. А з неї така відьма зробилася, що аж страх! — посміхнулася Йолька.