— А це вже справа моя й пані Завадовської. Можливо, я ще сьогодні змушений буду покласти його туди, але поки що прошу вас вийти з цієї кімнати.
— Та в нього й справді кепський вигляд, — погодився молодший гість. — А він ще живий? Бо й не ворушиться.
— Вийдіть звідси! — гримнув лікар. Він ніколи не стримував себе, якщо був упевнений, що має рацію. Глянувши на Ірену, яка зблідла, Балицький грізним голосом додав. — Він не лише живий, а ще й нас усіх переживе! Вийдіть звідси, бо викличу міліцію.
— Міліцію ми вже й самі викликали, — відповів старший гість. — Тільки поки що не сюди. Та хай буде по-вашому, давайте кудись вийдемо, він однаково ж спить, розмовляти а ним важко. А ви підете з нами, — кивнув він до Ірени.
— Я в себе вдома, ображено відповіла господиня, — й робитиму те, що вважаю за потрібне.
— Йдіть, Ірено, а я лишуся тут. Якщо ж буде потрібно, негайно кличте мене, — проказав лікар.
— За кого ви нас маєте? — обурився старший.
Усі, крім лікаря, перейшли до сусідньої кімнати, їдальні чи то вітальні, й старший гість трохи зніяковіло мовив.
— Пробачте, будь ласка, справді вийшло якось…
— Може, ви мені нарешті скажете, в чому справа й хто ви такі? — перебила його Ірена.
— Я ж вам одразу відрекомендувався: ми з кооперативу «Нове майбутнє», де ваш чоловік працює вже п'ять років.
— На жаль, я вас не знаю.
— Повторюю: я — заступник голови, моє прізвище Малевський. А це — магістр Новак, з контрольного відділу. Справа ж прикра, дуже прикра. Пан Завадовський так раптово захворів три дні тому, що навіть не подзвонив.
— Він справді захворів несподівано. З ним стався напад, і він знепритомнів.
— Так, так… Ну, буває, хоча й дивно, що це сталося саме зараз…
— Як то «саме зараз»?
— Ну добре, давайте відверто… Вчора в нас була ревізія згори. Ваш чоловік, як старший інспектор з технічних питань, мав ключі від допоміжного складу сировини й напівфабрикатів. Це перш за все похідні вугільної кислоти, снодійні, хлориди… але не в тому справа. Найголовніше — там зберігаються й алкалоїди, морфін, кокаїн, героїн тощо. Ви ж, мабуть, розумієте, що це таке…
— Розумію! — відрізала вона. — Але й досі не второпаю, в чому справа.
— Ми ревізували той склад, — пояснив магістр Новак. — Бракує кілограмів дванадцять препаратів, передусім отих, найцінніших.
— І найжахливіших! — докинув Малевський.
— Але… хіба тільки в мого чоловіка були ключі від того складу?
— Не тільки. Справа, однак, у тому, що його заступник Лісовський уже три місяці перебуває за кордоном. Він у відрядженні в Африці, веде там переговори про експорт нашої продукції. За день до його від'їзду ми разом із вашим чоловіком, магістром Новаком і ще одним інспектором зробили переоблік усіх препаратів нашого складу. Відтоді ключі були тільки у вашого чоловіка. А зараз ми, як уже сказав колега Новак, недорахувалися дванадцяти кілограмів. Гірше того, коли ми уважніше все обстежили, то виявилося, що чимало сировини, просто кажучи, підмінено.
— Як це так? — вигукнула господиня.
— А так: дещо підмінено звичайнісіньким цукром, дещо — крейдою, а рідина — дистильованою водою.
Запала мовчанка. Ірена перелякано дивилася на чоловіків. Вона не могла цього зрозуміти. Отже, Янек не лише брав (Ірена й подумки воліла не вживати слово «крав»), але й ошукував!
— Ось чому… — вона урвала. Ні, про спробу самогубства вона не розповідатиме.
— Ви хотіли сказати»: ось чому він захворів? — спитав Малевський.
— Ти бач, сумління прокинулося! — глузливо буркнув Новак.
— Облиш! — докорив йому заступник голови. Він подивився на змертвіле обличчя Ірени й пожалів жінку. — А ви нічого про це не знали?
— Абсолютно нічого.
— Що ж, дуже шкода. Прошу, однак, зрозуміти, в якій ситуації опинився кооператив. Ми мусили повідомити прокурора, але зробили це лише сьогодні вранці, бо я гадав… я сподівався, що пан Завадовський прийде і якось усе пояснить… Хоча що ж тут можна пояснити?.. Ніхто не має права виносити за межі підприємства ані крихти препаратів чи сировини… А тут ще й таке обурливе шахрайство, інакше його й не назвеш! До речі, ми перевірили, чи зберігалися на складі ці пакунки до виїзду колеги Лісовського. З'ясувалося, вони надійшли до нас через два тижні після його від'їзду. Отже, ваш чоловік несе цілковиту відповідальність і за нестачу, й за шахрайство.
Доктор Балицький прочинив двері й подививсь на Ірену.
— Він прокинувся? — тривожно спитала вона. Їй дуже не хотілося, щоб гості пішли до спальні й почали вимагати в Янека пояснень.