— Друзі, починаймо! — Бейчак розкинув карти півколом, кожен гравець витяг одну: відбулося жеребкування, хто з ким гратиме в парі. — Ось і добре, ми з Казиком, а ви удвох проти нас. А професор, як прийде, то буде першим вільним.
— Знайшлись оті його долари? — стиха спитав Венцлавський. Він потермосив пальцями рідку борідку й знову з неприязню подумав про Маруша, втішаючись тим, що того пограбували.
— Мабуть, іще ні, — відповів адвокат. — Казику, роздавай!
За півгодини з'явився засапаний професор Маруш. Він напився кока-коли, з'їв бутерброд і почав спостерігати за грою. Гравці скінчили робер і зробили невелику перерву. Адвокат підрахував очки.
— Послухайте-но, друзі, яка трагедія сталася в будинку, де я живу, — сказав Хенцький, гризучи солону паличку. — Вбили сина мешканців з дванадцятої квартири, що на третьому поверсі. Міліція знайшла труп десь далеко в лісі, він лежав у якомусь ставку чи болоті.
— А що робила міліція на тому болоті? — здивувався Казимир Пасовський.
— Спочатку вбитого знайшов лісничий і сповістив міліцію. Кажуть, хлопця застрелили з мисливської рушниці.
— З якої там рушниці! Його вдарили ломом, — заперечив адвокат. — Я цю справу знаю, мені знайомий прокурор розповідав. Ідеться про Данієля Мрозіка, так? — звернувся він до Хенцького, який ствердно кивнув. — Молодий хлопчина, ще й тридцяти не мав. Механік з «Терпоксу». Обличчя йому спотворили страшенно, неможливо навіть було впізнати.
— То звідки ж відомо, що це саме він?
— Батьки впізнали, — пояснив Хенцький, — бо при трупі не було документів, гаманця, годинника й взагалі нічого. Пограбували людину й убили. Невідомо тільки, навіщо він швендяв тим лісом. Цікаво, чи знайдуть тих мерзотників?
— Шукають, — запевнив адвокат. — Знайшли, здається, відбитки автомобільних шин. Ну, друзі, поїхали далі!
Інженер Вишневський надзвичайно прихильно поставився до «автомеханіка» Станіслава Томчака, який «тимчасово ніде не працював». Щоправда, два місяці тому прийняв іншого працівника, але через два тижні вигнав його за неробство та збитки, завдані майстерні. На додаток цей чоловік, гарний і не без талантів — тільки до чогось іншого, а не до ремонту машин, — встиг ще й закрутити роман з дружиною інженера, яка завжди нудилася.
Томчак, дрібний, в'юнкий хлопець з безневинними очима, аж ніяк не скидався на людину, здатну звабити будь-кого, а ось до ремонту відразу виявив неабиякі здібності. За роботу взявсь охоче, вже на третій день загруз у ній по вуха. Крім того, любив розмовляти з інженером, а скоріше — слухати його, лише зрідка підкидаючи запитання. Через тиждень Вишневський сказав дружині, що в особі нового механіка знайшов справжній скарб. «У нього золоті руки!» — задоволено констатував він. Дружина не схотіла підтримувати цю тему — Томчак її не зацікавив, і в серці знову зродилася нудьга.
Десятого серпня, за попередньою домовленістю із Щенсним, агент Томчак прибув до Варшавського управління.
— Дещо він пам'ятає, хоча й не так багато, — з жалем зітхнув Томчак. — «Фіат» був зелений, мав табличку з номерами Цеханувського воєводства, але підроблену.
— Перевіряли?
— Так, маю колегу в тамтешньому воєводському управлінні — саме в службі руху. Такого номера взагалі немає. А ось дуже важлива деталь: цей «фіат» мав закордонні, найімовірніше — шведські або датські фари. Вони зацікавили інженера, й він уважно їх оглянув. Крім того, машина була трохи пооббивана, мала занедбаний вигляд.
— А водій?
— Високий, у темних окулярах, незважаючи на нічну пору. На голові — шапка, на руках — рукавички.
— Як був одягнений?
— Чорна шкіряна куртка, дуже вишукана, схожа на турецьку. У Вишневського теж колись була така, тож він на цьому розуміється. Штани темні, на взуття Вишневський не звернув уваги. Рис обличчя не пам'ятає. Зрештою, як він сам казав, цей тип викликав у нього якийсь внутрішній неспокій, навіть страх. Інженер зізнався мені, що при зміні покришок просто-таки боявся. Ну, це зрозуміло — в майстерні більш нікого нема, ніч, вулиці безлюдні… Але, товаришу майор, найважливіше я залишив на кінець! — розсміявся Томчак. — При нагоді я зняв відбитки з покришок його «Лади». Все збігається: на ставку був саме цей «фіат»!