Родичка хазяїв, висока, кістлява жінка, як на свої роки дуже елегантна й ще дуже деспотична, гучно розповідала, як їй лише дивом пощастило уникнути зіткнення, коли вона їхала сюди своєю мишастою «маздою-323».
— Уявляєте: їду за всіма правилами правою смугою, а тут мене раптом випереджає «Ікарус» і випльовує просто мені в очі хмару чорного диму! Вікно в мене було опущене, і я втратила контроль над кермом. Якось пощастило — не зіткнулася.
— В «Ікарусі» вихлоп з лівого боку! — заперечив Дарек, розсудливий шестирічний хлопчак.
— Помовч! — цитьнув на сина господар. Він не хотів ясувати стосунки з тіткою дружини, тож ґречно сказав:
— Шкода, що дядько не приїхав… Як йому працюється?
— Мій чоловік не працює! — погордливо відрізала тітка. — Мій чоловік обіймає посаду!
Дарек вибухнув сміхом й шаснув під стіл, щоб його не примушували пояснювати свою поведінку. Він не терпів гостей. Батько непомітно дав йому стусана, й хлопець поплентав у куток кімнати, прилаштувавшись ближче до торта. Потім, користуючись із того, що дорослі захопились розмовами й тостами, заходився потихеньку до нього прикладатись. Торт повільно, але неухильно танув.
Десь опівночі гості почали розходитись. Пасовські вийшли останніми, бо Дануті закортіло наодинці обговорити з господинею щось дуже важливе, й вони сховались у кухні. Казик зітхнув, йому хотілось спати. Та що робити, перечити дружині було незручно, тому він умостився в кріслі і без особливого інтересу слухав спогади підпилого хазяїна про дитинство. Він геть сп'янів, белькотав щось цілком незрозуміле, та Казимир Пасовський його й не слухав.
Нарешті Данута з'явилася на порозі кімнати й почала цілуватися з приятелькою. За кілька хвилин Пасовські вже сиділи в сірому «опель-рекорді». Казимир вів машину мовчки. Привабливе обличчя його дружини раптом постарішало, вона зблідла, очі пригасли.
Вдома Казимир старанно позамикав двері на кілька іноземних замків, роззувся, скинув піджак і розв'язав краватку. Потім відчинив у спальні вікно, щоб упустити трохи прохолоди. Коли ввійшла Данута, він навіть не озирнувся.
— Дай мені десять тисяч, — тихо озвалася жінка.
— Навіщо? — огризнувся Казик, утупившись у безлюдну вулицю.
— В барі зіпсувалася кавоварка. Пусте начебто, але ремонт коштує дорого. Крім того, необхідно десь придбати лимонного або апельсинового соку. Зараз спекотно, відвідувачі вимагають прохолодних напоїв.
Він обернувся й мовчки глянув на дружину. Переляканій жінці здалося, що він шмагає її очима, — такий у них був вираз. Наче вони були з блакитної твердої холодної криги.
— Якщо бажаєш, щоб я й далі працювала в барі, тобі не слід постійно відбирати в мене всі гроші, — стомлено сказала Данута. — Утримувати бар стає дедалі важче, я не можу обходитися без грошей. Бар, звичайно, дає прибутки, але…
— Не вчи мене! — гримнув Казик. — Я знаю, що й скільки дає бар! Ти ж сама готуєш каву — то чом не дбаєш про кавоварку? Була б уважнішою, то вона не зіпсувалася б!
Данута знизала плечима. Їй остогидли ці постійні суперечки за гроші, бо чоловік виділяв мало, а за кожним ремонтом лютував, уважаючи це дурною витратою.
— Я ж не дорікаю тобі цією… Монікою, — сказала вона, на перший погляд — без усякого зв'язку. Казик побуряковів од гніву, хлюпнув собі трохи віскі, долив содової й випив.
— Тобі що, розлучення потрібне?! — роздратовано вигукнув він. Розлучення він не бажав з різних причин, до того ж знав, що Данута і сама того не схоче. По суті, вона не вміла бути самостійною, її покірлива натура просто неспроможна була йти чомусь наперекір, з кимось воювати, торувати собі шлях.
— Ні, — із зусиллям відповіла вона. — Але… чи не могли б ми продати бар? Він мене виснажує.
— Що таке «виснажує»? Я теж працюю. Тобі тридцять шість років, ти маєш коняче здоров'я… Та, зрештою, бар мені потрібний.
— Мені здавалося, в тебе й так багато грошей, — сказала» вона, старанно добираючи слова. — Навіщо тобі ще й бар?