Він дивився на Дануту, примруживши очі. Здавалося, ця ситуація навіть його бавить.
— Ти вже не вперше намагаєшся почути, скільки в мене грошей, — відповів він. — Тому — й тож не вперше — попереджаю: задавати такі запитання не слід. — Він трохи помовчав, знову ковтнув віскі й додав легким, майже жартівливим тоном: — Бувши тобою, інша почувалася б на сьомому небі! Часи зараз важкі, ненадійні, люди цілими днями вистоюють по чергах, недоїдають, мерзнуть… А ти маєш усе, що душа зажадає, живеш, наче передвоєнна міщанка. Мені від тебе потрібно лише одне: щоб ти порядкувала в барі. Готувала каву. Посміхалась відвідувачам.
— Знаю, — гірко відповіла вона. — Вже віддавна тобі більше нічого від мене не потрібно… Барменша!
Він образливо розсміявся й вийшов з кімнати.
РОЗДІЛ 7
Словесний портрет був, власне кажучи, нікчемний: високий чоловік у великих темних окулярах і чорній шкіряній куртці. Має машину: зеленого «фіата-125», пооббиваного, з прим'ятим крилом і майже новими покришками. Коли Щенсний звернувся з цими даними до офіцера служби руху, той не засміявся просто йому в обличчя тільки через те, що був лише свіжоспеченим поручиком, а сміятися над майором було незручно.
— У Варшаві зареєстровано близько півмільйона приватних автомобілів, — сказав він. — Зокрема, якщо не помиляюсь, понад сто двадцять тисяч «фіатів-125». А ви певні, що це був мешканець столиці?
— Нічого я не певний, — зітхнув Щенсний. — Це міг бути навіть іноземець, який добре володіє польською мовою. Ну, це я, звичайно, теоретизую.
Він хотів був спитати, скільки серед тих «фіатів» зелених, але лише махнув рукою й вийшов. І все-таки цей опис розіслали по всіх міліцейських установах країни. По-перше — тому, що Щенсний мав добрих знайомих у відділі карного розшуку Головного управління, а по-друге, він затявся знайти вбивцю Данієля Мрозіка. Щенсний підсвідомо відчував, що хлопець загинув цілком безневинно.
Отже, опис розійшовся по країні. На другий день до майора зателефонував прокурор Бялецький. Вони зустрілися, й прокурор, виймаючи повідомлення і власні нотатки, сказав:
— Не знаю чому, товаришу майор, але ваш опис асоціювався в мене з людиною, яку я нещодавно допитував. Це Ян Завадовський; ідеться про шантаж, крадіжку наркотиків і так далі. Отже…
— Я трохи знайомий з цією справою, — перебив його Щенсний. — Це той, що хотів накласти на себе руки?
— Так. Отже, Завадовський нарешті зізнався, що був шантажований, і описав цього шантажиста так… хвилиночку, зараз знайду… — прокурор нишпорив по кишенях і нотатках. — … Ось воно! Він сказав так: з таксі вийшов якийсь високий чоловік у темних окулярах, капелюсі, плащі з відкоченим коміром. І далі: «З'являвся він зненацька… завжди в темних окулярах, що майже цілком закривали обличчя».
— Цікаво, — буркнув Щенсний. — Ніяких даних про машину?
— Ні. В усякому разі, Завадовський про це не згадував. Точніше, першого разу шантажист приїхав на таксі. А потім вони зустрічалися десь на околицях, уночі, за обставин, гідних пригодницького фільму. — Бялецький на мить замислився. — Я не певен, чи це не витвір буйної фантазії Завадовського.
— Гадаєте, Данієль Мрозік теж міг бути шантажований? Та ще й тією ж особою?
— Не виключено. Але послухайте далі. Два дні тому я спитав Завадовського, чи не нагадував йому шантажист когось із знайомих. Він довго крутив, ухилявся, заперечував і навіть обурювався. Проте зрештою після багатьох вагань визнав, що ця людина чимось нагадувала йому власника бару в центрі міста, такого собі Казимира Пасовеького.
— Вони знайомі?
— Не зблизька. Завадовський досить часто там обідав. Взагалі баром керує його дружина, а Казимир Пасовський лише зрідка туди заглядає. Завадовський бачив його зо два рази. Вони не розмовляли, приводу для знайомства не було та й потреби теж. Я розумію — надто вже це хиткі підстави, щоб цікавитися Пасовським.
— Усе ж спробую, — відповів майор. — Треба буде придивитися до нього бодай здаля. І дуже обережно, щоб випадково не скривдити безневинного. Я розумію, що зараз, влітку, високих чоловіків у темних окулярах на вулицях Варшави можна побачити безліч. Навіть у нашому управлінні знайшлося б кілька, та й у прокуратурі теж. Обидва розсміялися, потім Щенсний спитав:
— А голос? Чи Завадовський порівнював голоси Пасовського та того шантажиста?
— Я питав, але він нічого путнього відповісти не міг.
Щенсний поцікавився-таки Пасовським. У відділенні міліції йому дали якнайкращу характеристику. З неї випливало, що це людина спокійна, в якихось авантюрах не замішана, політично нейтральна, уривками працює в барі, яким керує його дружина Данута. Інколи Пасовський підробляє у фінансовому відділі артілі «Шкарпетка», допомагаючи бухгалтерії складати звіт. Пасовський любить розважатися, п'є помірковано, загалом завжди привітний, користується загальною прихильністю. Тут зроблено примітку: особливо жінок.