— Ну, точно нам, звичайно, невідомо. Але опис схожий: зелений «фіат», прим'яте праве крило, пооббиваний правий бік, майже нові покришки і, що цікаво, нові фари. Так наче власник нещодавно їх змінив. А пам'ятаєш, інженер Вишновський розповідав про особливі фари, чи то датські, чи шведські? Припускаю, що вбивця Мрозіка змінив не лише номери, а й фари.
— Хвилинку! — капітан збуджено підхопився. — Це б свідчило, що саме Ураж убив того хлопця! «Фіат» — його машина! А тепер убито самого Уража…
— Помста?
— Стривайте, хлопці. Не гарячкуймо, — застеріг Данилович. — Ми дуже докладно вивчили оточення Данієля Мрозіка. Серед його знайомих не було пенсіонера Уража. А якщо вже дійшло до вбивства, то вони мусили знатися. Щенсний, треба ще раз порозмовляти з батьками Мрозіка. Доведеться вам, хлопці, — він поглянув на офіцерів, — поєднати обидві справи. Доберіть собі ще кілька помічників. На нас чекає сила-силенна роботи. — Він трохи подумав, потім звернувся до Кренглевського: — Ну, в чому справа? Що тобі не до вподоби?
— Сліди, — буркнув капітан. — Й отой розгардіяш у його квартирі. Технік твердить, ніби сліди черевиків несправжні. А тіло? Якщо вони кинули машину біля лісу, то що зробили з тілом? Не помітно, щоб десь копали?
— Ні. Але тіло могли кинути в річку. Ось, подивися! — Щенсний розклав на столі знімки. — Берег стрімкий, до води сім метрів. Зараз там шукають, виловлюють сітками. Є й аквалангіст.
— Я їду на Прагу. Хочу сам подивитись.
Вони поїхали втрьох, бо розповідь Кренглевського зацікавила й майора Щенсного. Зрештою, вони все одно мали працювати разом, коли вже справи було наказано поєднати. Взявши в двірника ключі, бо Ураж так і не з'являвся, вони зірвали печатку на дверях.
— Ти бач, які замки! — вигукнув Щенсний. — Або він тут щось переховував, або чогось панічно боявся. Може, це скупник?
Вони ввійшли до квартири; Три пари пильних очей ковзали по меблях, стінах, плямах крові, по скалках посуду й розпанаханому матраці.
— Що в тих мішках? — спитав Данилович.
— Дрантя, стара білизна, зношені черевики, — відповів Кренглевський. — Наче в лахмітника.
— З сусідами розмовляв?
Капітан знизав плечима:
— Спробував. Але ніхто не бажає говорити. Це одна зграя. Дві проститутки, підпільна шинкарка, двоє злодюжок з ринку… Решта залякана, це літні хворі жінки. — Він глянув у вікно й додав: — Саме в цьому сквері спалили «нису» із служби руху й покалічили сержанта, вмирає в шпиталі. У хлопця струс мозку, чотири ребра зламано, розбита нирка, та й ще багато чого… Кляті злодюги!.. Й лише один — пам'ятаєте? — лише один чоловік, старий партизан, кинувся сержантові на допомогу. А його поцілили каменем у скроню…
Капітан зблід, він дивився на сквер, наче заново переживав ту подію. Щенсний поклав йому руку на плече. Деякий час панувала мовчанка, потім полковник глухим голосом промовив:
— Я його знав. Він був у моєму підрозділі, носив кличку Сміливий. Набагато старший за нас усіх, колишній вчитель. Чудова людина! Після війни працював у школі на Охоті, потім вийшов на пенсію. Мав «Віртуті мілітарі»[10], «Партизанський хрест» і хрест «За відвагу». — Данилович зітхнув і додав: — Коли його вбили, йому саме виповнилося сімдесят один рік. Він до кінця лишився Сміливим…
Пізніше капітан Кренглевський не раз думав, що вся справа, позначена криптонімом «Пенсіонер», була не лише «дивною», як висловився сержант-дільничний, але й дуже заплутаною.
Коли разом із Щенсним вони підсумували все, про що досі довідалися, то виявилось, що сумнівів не викликають лише два факти: вбивство Данієля Мрозіка і зникнення Якуба Уража. Неодноразові зустрічі з батьками Данієля, його товаришами по роботі, родичами й знайомими в столиці та Старосюлках давали однакові наслідки: ніхто не знав Уража, ніхто ніколи не бачив, щоб Мрозік зустрічався з тим пенсіонером, ніхто навіть не чув од Данієля такого прізвища.
Можна було вважати, що ці двоє не зналися. Разом з тим що далі слідчі вивчали таємничу постать мешканця брудного притулку на Празі, то загадковішою вона ставала. В лабораторії Варшавського управління експерти незаперечно ствердили, що паспорт Якуба Уража — це просто досконала підробка. Людина, яку можна було побачити на знімку в паспорті, не існувала, точніше — не значилась у списках, її ніколи не реєструвало паспортне бюро чи бюро міграції населення. Підроблено не лише штамп прописки, але й назву місцевості, де Якуб Ураж начебто народився, — в Польщі такої просто не було. Слідство показало, що Ураж не фігурує в списках пенсіонерів і в спілці інвалідів також не перебуває.