— Ховайтеся краще, побий вас мати божа! Щоб він не знайшов вас, бодай його хрест побив! Бодай його смерть із’їла!
Увечері Фет-Фрумос знову погнав кобилиць на пасовисько та й знову заснув непробудним сном. Прокинувся вже як сонце зійшло… Роззирнувся навколо, а табун мов крізь землю провалився. Хотів уже втікати світ за очі, коли бачить, а кобилиці з дна морського вилазять — їх сила-силенна раків клешнями підганяє.
— Ти зробив мені добро, от і я добром тобі віддячив! — почув Фет-Фрумос чийсь голос.
То був рачиний цар.
Погнав Фет-Фрумос кобилиць до баби, і все повторилося достеменно так, як учора.
А вдень бабина рабиня підійшла до нього, взяла його руку й прошепотіла:
— Я знаю, що ти Фет-Фрумос. Не їж тієї страви, яку баба тобі готує, бо вона туди сонне зілля кладе. Я сама тебе нагодую.
Дівчина потайки приготувала йому їсти, і ввечері, коли він мав виганяти табун на пасовисько, то почувався бадьоро, як ніколи.
Опівночі Фет-Фрумос повернувся додому, замкнув кобилиць у підземеллі, а сам увійшов до халупи. У печі ще жеврів жар. Баба розпласталась на лавці — лежить, як мертва. Фет-Фрумос подумав, що вона й справді дуба дала, і став її торсати. А вона лежить, мов колода, і не ворушиться. Він тоді розбудив дівчину, що спала на печі.
— Дивись, — каже їй, — он баба померла.
— Еге ж, помре вона! — зітхнула дівчина. — То здається, що мертва, бо зараз пора така — північ… Смертельний сон її тіло скував, а душа відьомська хтозна-де літає та чари злі снує. До перших півнів смоктатиме кров у вмираючих та спустошуватиме душі безталанних. Завтра, Фет-Фрумосе, виповнюється рік твоєї служби. Візьми й мене з собою, я тобі у великій пригоді стану. Від багатьох бід, які баба для тебе приготувала, позбавлю.
Дівчина витягла з пічурки точило, щітку й хустину.
Наступного ранку скінчилася Фет-Фрумосова служба. Мусила баба віддати йому одного коня, якого він сам собі вибере, і відпустити з богом. Поки він снідав, відьма пішла до своєї підземної конюшні, повиймала в усіх семи кобилиць серця і вклала їх хирлявому трирічному лошачкові — шкіра та кістки. Коли Фет-Фрумос устав із-за столу, баба покликала його в підземелля вибирати коня. На чорних кобилицях, яких Фет-Фрумос тричі ганяв на пасовисько, а баба щойно повиймала в них серця, виблискувала шкіра. А шолудивий триліток лежав у кутку на купі кізяків.
— Оцього я вибираю, — показав на нього Фет-Фрумос.
— Та як же, прости мене господи! Хіба ж ти в мене задарма служив? — вигукнула хитра баба. — Вибирай найкращу кобилицю, мені не жаль для тебе!
— Ні, я хочу цього взяти, — стояв на своєму Фет-Фрумос.
Баба заскреготіла зубами, а потім стиснула щелепи, щоб не бризнула отрута з її чорного серця.
— Ну, бери, — згодилась нарешті.
Фет-Фрумос скочив на коня, закинув собі на плече булаву й полетів, як думка, як пустельний вихор — тільки хмари піску клубочилися за ним.
У лісі його чекала бабина рабиня. Він підхопив її, посадив собі за спину й знову помчав.
Ніч укутала землю чорною прохолодою.
— Ой, пече мені в спину! — сказала дівчина.
Фет-Фрумос оглянувся. Бачить, а їх наздоганяє величезний зеленуватий смерч, з двома нерухомими червоними очима, а з них б’є гарячим вогнем проміння, пронизуючи тіло дівчини.
— Кинь щітку! — вигукнула вона.
Фет-Фрумос послухав її. І вмить за ними виріс дрімучий темний ліс, у якому шелестіло листя на крислатих деревах і завивали голодні вовки.
— Вперед! — крикнув Фет-Фрумос коневі, і кінь полетів у нічній пітьмі, мов демон, що тікає від прокляття. Блідий місяць виглядав із-за сірих хмар, наче ясний лик, що з’являється в тривожних снах.
Фет-Фрумос невпинно летів і летів…
— Ой, пече мені в спину! — глухо застогнала дівчина, мовби вже довго терпіла мовчки, а тепер не стало сили терпіти.
Оглянувся Фет-Фрумос і побачив величезну сіру сову зі сліпучо червоними очима, ніби двома блискавицями, прикутими до хмари.
— Кинь точило! — сказала дівчина.
Фет-Фрумос кинув.
І враз піднялася з землі велетенська сіра скеля, висока й прямовисна, сягнула верхівкою аж до неба і наче завмерла з переляку.
Фет-Фрумос так шалено мчав, що здавалося, ніби він не на коні скаче, а летить з піднебесся у глибочезне провалля.
— Пече мені! — скрикнула дівчина.
Вража баба пробила в скелі дірку і зміїлася крізь неї цівкою диму з розжареною вуглиною попереду.
— Кинь хустину! — сказала дівчина.